Аналіз “Кавказ”
Тематичним продовженням поеми “Сон” є поема “Кавказ”, присвячена щирому другові Тараса Шевченка Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями. “Кавказ” – ще одна геніальна політична сатира Шевченка. Твір не має жанрових ознак поеми, бо в ньому немає сюжету і персонажів. Але він є згустком ідей, спрямованих на викриття царизму, його колонізаторської сутності.
Поему “Кавказ” Тарас Шевченко побудував на широкій загальнолюдській основі. Твір характеризується повним неприйняттям і цілковитим запереченням
Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми й онуками, втопить
В сльозах удових. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі?
А матерніх гарячих сльозі
А батькових, старих, кривавих,
Не ріки – море розлилось,
Огненне море!
Цими словами Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків
Проте Т. Шевченко стверджує, що волелюбний народ не можна знищити. Нескорену силу народу автор втілив у безсмертному образі Прометея. Цей образ символічний. Він уособлює безсмертя народу, серце якого “знову оживає і сміється знову”. Російський царат, виведений в образі ката-орла, не може знищити волелюбних прагнень народу.
Пророче звучать слова великого Кобзаря, адресовані всім народам, які борються за незалежність: “Борітеся – поборете!” Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою:
“Од молдаванина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!”
Продовжуючи викривальну тему, поет робить детальний аналіз психології російського імперіалізму: “Нам тільки сакля очі коле: чого вона стоїть у вас, йенами дана?” Так звана “просвітительська” політика царизму є грабунком іншого народу, у якого хотілось би відібрати навіть чурек, щоб потім кинути Йому як царську милість. Гнобителі ладні стягнути податок Навіть за сонце, за яке горці чомусь не платять. Інтереси поневоленого народу постійно знаходились у центрі уваги Шевченка. Він розкрив безглуздість домагань царизму.
Гнівна сатира на війну – царське полювання – переростає в глибокий сарказм, із яким поет проголошує “славу” “хортам і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям”. Таким чином, ми бачимо, що Шевченко поставив самодержця в один ряд із “хортами, гончими, псарями”.
Засудженням загарбницьких війн звучать слова: “Лягло костьми людей муштрованих чимало”. Серед цих “муштрованих людей” загинув і друг Шевченка, Яків де Бальмен, якому “не за Україну, а за її ката довелось пролить кров добру, “чорну. Довелось запить з московської чаші московську отруту!”
Ненависть до самодержавно-кріпосницької системи викликала в Шевченка ненависть до всього, на чому трималось самодержавство, у тому числі й до церкви, яка стояла на охороні царських інтересів. Взаємовигідна спілка церкви і держави була причиною того, що і до Бога поет не завжди звертався шанобливо:
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити?
Шевченко виступає проти зловживання релігією з політичною метою, він проти релігійних війн, проти кровопролиття. Поет вважає, що ” віра, дійсна віра вимагає встановлення безпосереднього зв’язку, безпосереднього відношення між Богом і людьми”?:
Ми віруєм твоїй силі
І слову живому:
Встане правда, встане воля,.
І тобі одному
Поклоняться всі язики.
Вовіки і віки.
“Правда”, “воля” для Шевченка – не просто етичні поняття, бо-“правда” людська і “воля” теж людська, бо поруч з собою прет бачить живих реальних людей, які стогнуть у неволі, бо їх продають або програють у карти: “Людей… не негрів… а таких таки хрещених… но простих”.
Отже, поема “Кавказ” викриває моральний занепад правлячих кіл царської Росії, які відступилися від людських і Божих заповідей, запроваджуючи політику тиранії, ненависті до людей, лицемірства та жадоби до наживи.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)