«Роль поезії у 20-ті роки»

Початку століття в Італії, футуризм поши­рився в Україні (спілка «Аспанфут»). Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо («Весна», «Степ»). Група «Авангард» тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо роз­вивається поезія.

Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900-1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина (1891-1967), В. Сосюра (1898- 1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.

Єдина збірка В. Чумака «Заспів», у якій він оспівує револю­цію, вийшла після смерті автора.

В. Еллан-Блакитний — один із зачинателів української радян­ської поезії. Редактор журналів «шляхи мистецтва», «Червоний

Перець». Його перша поетична книга — «Удари молота і серця» — зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.

В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіо­графічного роману «Третя рота».

Євген Плужник (1898-1938) — видатний поет і прозаїк, автор збірок «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927), роману «Недуга».

Творчість М. Бажана (1904-1983), що спершу тяжів до футу­ризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, гро­мадянським пафосом («Руро-арш», «Протигаз», «Будівлі»).

Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західно­українського поета і прозаїка Б. Лепкого (1872-1941). Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні «Чуєш, брате мій».

Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. ХХ століття були Б.-І. Антонич («Привітання життя»), О. Ольжич, С. Городинський («Барви і лінії») та інші. Деякі західноукраїнські письмен­ники (Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор, О. Гаврилюк) з симпатією ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні й орі­єнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.

У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епіч­них творах письменники-реалісти намагалися осмислити і уза­гальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті (Ю. Яновський («Майстер корабля»), П. Панч («Голубі ешелони»), І. Ле («Роман міжгір’я»), А. Головко («Бур’ян»).

Серед блискучої плеяди українських письменників початку ХХ століття — В. Винниченко (1880-1951). Він — один із найвидатніших діячів українського національно-державного від­родження (оповідання «Краса і сила», «Малорос-європеєць», «Федько-халамидник», «Голота», «Зіна», «Кумедія з Костем»; романи «Сонячна машина», «Заповіт батьків», «Записки Кирпа­того Мефістофеля», «Чесність з собою»; драми «Пророк», «Щаблі життя», «Дисгармонія»).

Для творів Григорія Косинка (1899-1934) — одного з фунда­торів української прози — характерна імпресіоністична лаконіч­ність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, пси­хологізм (збірки новел і оповідань «На золотих богів», «Мати», «В житах», «Політика»).

За високу письменницьку майстерність проти «масовізму» виступили члени ВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові

В кінці 1925 р.). До неї увійшли колишні члени «Гарту», дехто з «Плугу» і «Жовтня». Організацію очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.

20-ті роки ХХ ст. — це час гострих дискусій про шляхи і прин­ципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли, здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарува­лася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України на шляхи демократичного розвитку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: «Роль поезії у 20-ті роки»