Життя Лесі Українки
Життя Лесі Українки було віддане служінню ідеї революційної боротьби проти експлуататорського ладу, боротьбі за побудову нового світу. На її очах зростала й міцніла нездоланна сила робітничого класу, який все більше усвідомлював свою історичну вагу і своє призначення. Керований партією нового типу, робітничий клас збагачувався марксистським розумінням життя і відкрито заявляв про своє право па вільну творчу працю, про свій обов’язок очолити й повести за собою трудящі маси на рішучий штурм самодержавства й капіталізму в ім’я здійснення
Леся Українка була близька до соціал-демократичних організацій, які заснували й виплекали Російську соціал-демократич-ну робітничу партію, своєю творчістю допомагала визвольній боротьбі мас, у зримих образах героїв своїх творів наближала до них майбутній світ соціалістичного життя. Вона творила в епоху, коли розгорнув свою діяльність великий Ленін і жила думками й ділами, якими переймалася найчесніша, віддана народові, най-передовіша частина її покоління. Умови життя і оточення перешкодили Лесі Українці стати до лав активних політичних борців, хоч вона до цього й прагнула. Не
Своєю творчістю Леся Українка відповідала на пекучі запити трудящих мас, які були “жадібні пророчого слова про те, який буде той прийдешній світ, що його одні прагнуть, а другі жахаються”. Вона пристрасно шукала нових рис людини соціалістичного майбутнього, з робітничим класом пов’язувала свої уявлення про мораль, етику й естетику людини соціалістичного суспільства і в царині літератури торувала шляхи в наш час. Леся Українка свідомо поставила себе в лави митців, які відкривають “прийдешність нашому почуттю”, поширюють “межі вічності нашій душі”, тобто тих, які живуть творчістю “не тільки в минулому й теперішньом, але й в прийдешньому, але й у вічності, наскільки може сягнути в неї наша фантазія”.
Підсумовуючи здобутки творчості української поетеси, більшовицька газета “Рабочая правда” визначила місце Лесі Українки в історії літератури, в пролетарському визвольному русі, її стосунок до найпередовішого класу і його боротьби за соціалізм: “Леся Українка, стоячи близько до визвольного громадського руху взагалі і пролетарського зокрема, віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне. Нам треба дякувати їй і читати її твори… Леся Українка померла, але її бадьорі твори довго будитимуть пас до роботи – боротьби. Добра вічна пам’ять письменниці – другові робітників
Щільний зв’язок з революційио-демократичними традиціями сіяти “розумне, добре, вічне” поєднався в творчості Лесі Українки із служінням художнім словом не тільки визвольному рухові взагалі, але й пролетарському зокрема. Це і визначило її шукання шляхів нової, соціалістичної літератури. Цими шуканнями позначена творчість Лесі Українки від часу зближення поетеси з політичними соціал-демократичними гуртками. Побачивши своє завдання в тому, щоб оспівати “досвітні огні”, поетичним словом боротися за визвольну справу пролетаріату, Леся Українка як митець працювала для майбутнього соціалістичного ладу, жила цією ідеєю, прагнучи створювати такі образи, через які маси могли б уявити собі загальний “образ прийдешнього життя людського громадянства”.
Майбутній лад Лесі Українці уявлявся, насамперед, як втілення і здійснення найзаповітніших мрій і прагнень передових її сучасників. В статті “Утопія в белетристиці”, засадами якої ми вже не раз користувалися, Леся Українка, критикуючи буржуазних письменників-утопістів, ставить принципову вимогу до митців, які прагнуть створити образ майбутньої людини: “Ми не можемо розуміти прийдешності з погляду невідомих нам прийдешніх людей, ми можемо її розуміти тільки з нашого теперішнього погляду, нам дорога вона тільки тими своїми елементами, до яких ми тепер пориваємось, хоч, може, прийдешні люди якраз тими елементами нехтуватимуть” . Це вказує на прагнення поетеси щільно поєднати мрію людства з сучасними завданнями визвольної боротьби, на щільний зв’язок художньої творчості з актуальними завданнями політичної боротьби її часу.
Розглядаючи історію людства як одвічну боротьбу за встановлення людської справедливості, за розвиток всіх людських здібностей, Леся Українка неодмінно пов’язує її а ідеєю соціалізму. Тому будь-яку профанацію цієї ідеї попа розглядає як тяжкий удар по найкращих сподіваннях людства, маси, яка “має право допитуватись, дошукуватись, хто такі будуть ті прийдешні люди, що па підвалині її тяжких стражданнів збудують собі нову оселю. До чого ж має бути подібна тая нова будова – чи до суворого, білого храму, чи до сірої, нудної казарми, чи до ідилічного барвистого котеджу, чи до величного народного дому, де всі барви й лінії, й форми поєднаються в вищій гармонії?” 2.
Письменниця гостро й дошкульно критикує “партацький” роман Белламі “За сто літ”, бо в ньому замість омріяного соціалістичного життя автор підносить нам “велику, нудну казарму, де мешкає армія праці з рядовими, офіцерами, генералами, інвалідами. І сумно нам від тієї погоні за орденами, тяжко від дерев’яної “громадської дисципліни” в тій армії, душно від педантизму, самовдоволеності та міщанства всіх отих прийдешніх людців” 3.
Спростовуючи утопічні погляди на соціалістичне життя як на якусь безхмарну ідилію, Леся Українка не може погодитися також з утопічними поглядами Уільяма Морріса, якого Ф. Енгельс назвав “соціалістом почуття” і охарактеризував як “сентиментального мрійника, втілення доброї волі, яка до такого ступеню подобається сама самій, що перетворюється в лиху волю, в небажання будь-чого навчитися…” у романі Уільяма Морріса “Звістки нізвідки” Леся Українка побачила не майбутнє соціалістичне життя, а “повільне вмирання від щастя, від безцільного, непотрібного добробуту. Ті люди п’ють, їдять, працюють, навіть любляться, все те робиться в них гарно, вибірно, але при тому життя справжнього нема. Нема боротьби, цеї конечної умови життя, нема трагедії, що дає глибінь і зміст життю” ‘.
Поетеса вважає, що соціалістичний лад створить найсприятливіші умови для розвитку таланту народного, для піднесення мистецтва на небачену височінь. Та у романі Морріса майбутнім людям відмовлено в боротьбі й стражданнях, “вони подібні до богів, але то вмираючі боги”, тож “не дивно, що серед цих створіннів мистецтво зійшло на забавку. Чим же іншим має бути мистецтво там, де нема ні боротьби, ні контрастів, ні глибокого страждання?”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)