Засудження тоталітарної політики в памфлеті І. Багряного “Чому я не хочу вертатися до СРСР”
Я вернуся до своєї Вітчизни…, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська. . Багряний. У 1922 році на карті світу з’явилася нова держава – Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Це була одна з найкращих країн, що згодом здивувала світ тим, що в рекордно стислі строки змогла підняти економіку, мала великий військовий потенціал, перемогла фашистську навалу, а потім доволі швидко подолала розруху. Наприкінці 40-х років двадцятого століття радянський уряд закликав співвітчизників, що перебували
Надлюдських зусиль.
Лейтмотивом памфлету “Чому я не хочу вертатись до СРСР”, на мою думку, є дещо парадоксальна фраза: “Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що люблю свою Вітчизну”. Це була своєрідна відповідь на облудні заклики радянського уряду і на дії західних урядів, які сприяли насильницькій репатріації біженців до СРСР, намагання змінити ставлення західної громадськості до проблеми “переміщених осіб”. Тисячі емігрантів не хотіли повертатися на Батьківщину, бо її, як такої, вже не було: “ми воліємо вмерти тут, на чужині, але не вертатись на ту “родіну””, – пише Багряний, називаючи СРСР “страшною тюрмою народів”. У дванадцяти розділах памфлету письменник поступово розкриває цивілізованому світові злочини влади СРСР: криваве встановлення більшовицького режиму, денаціоналізація, “колективізація, заслання і “куркулів”, штучно організований голодомор 1933 року; винищення культурної еліти держави, цілковите зневаження прав людини, утримання мільйонів людей у тюрмах і таборах, варварське ставлення до релігії тощо”. Ця стаття – викриття радянського “щасливого” соціалістичного суспільного ладу, показ людини – гвинтика в машині смерті, засудження комплексу національної вищості росіян. Окрім того, автор памфлету наголошує на актуальних питаннях саме української політики: на ідеї соборності, тобто об’єднання населення України в єдину цілісність, на потребі знищення комплексу меншовартості українця, осмислення українського досвіду, історії. Твір “Чому я не хочу вертатися до СРСР” вражає читачів своєю експресивністю, гостротою, емоційною наснагою, злободенністю. Ми розуміємо, що автор – справжній патріот, непересічна особистість, яка, не зважаючи на небезпеку, хоче використати становище емігранта і перебування у вільному світі для боротьби за свободу Вітчизни.
“Більшовизм – це є насильство над людиною, це є рабський труд, це є сваволя політичної кліки, це є новітнє кріпацтво, це є терор фізичний і духовний, це є злидні, це є голод, це є війна”, – підсумовує Іван Багряний. Вважаю, що стаття “Чому я не хочу вертатися до СРСР” є дуже актуальною. Бо зараз можна почути думки літніх людей, а подекуди й молоді, щодо об’єднання республік у новітній СРСР. Мене особисто такі люди дивують. Можливо, це пояснюється безпорадністю: вони не хочуть бути керманичами свого життя, воліють, щоб держава вирішувала все і керувала долями мільйонів. Безперечно, уряд повинен піклуватися про людину, але не встановлювати тотальний контроль, знищуючи Особистість. Я порадив би таким “прихильникам СРСР” прочитати твори Івана Багряного, Уласа Самчука, Олександра Солженіцина, Анатолія Рибакова, нарешті роман Джорджа Оруела “1984”.
Іван Багряний так і не повернувся до СРСР. Не хочемо вертатися туди й ми…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)