Є в людини стежка чи дорога… (За творчістю Малишка)
Чим цінна для нас творчість Андрія Малишка? Скільки читачів – стільки й думок. І хоч нерозумно зводити їх до одного знаменника, та все ж головне, мабуть; те, що у творчості поета відображено життя народу, духовний досвід нації, здобутий упродовж многотрудних десятиліть.
Поет ішов разом з народом, не розмінюючи цінностей народної моралі, що означилися для нього високими словами: Мати й Вітчизна, Правда і Праця. Саме вони є визначальними для всього творчого шляху поета.
Мотив радості, гармонії і повного щастя переважає у ліриці А. Малишка.
Уже в довоєнний період поет створив багато світлих і симпатичних портретів своїх сучасників. Такими є герої віршів «Учитель», «Урожай», «Лісник», «Материнське». Поет пристрасно вдивляється в природу, вслухається в народні пісні. Але вже тоді з-під його пера виходять твори, позначені тривожними передчуттями грядущих битв.
У віршах А. Малишка періоду війни – нові почуття і пристрасті: біль за розтерзану землю, ненависть
З темою Батьківщини в його поезії сусідить тема успадкування героїчних традицій народу. До постатей Устима Кармалюка інших звитяжців минулого поет звертається з конкретною метою – не лише дати взірці, гідні наслідування, а й осмислити апокаліпсис нової війни.
З особливою теплотою поет змальовує образи воїнів-жінок, які розділили зі своїми бойовими друзями всі труднощі й небезпеки на важких фронтових дорогах. Водночас жінка в ліриці. А. Малишка залишається жінкою, чия одвічна сутність заперечує смерть, чия любов допомагає вижити:
І тобі насниться в неспокої
Мій бліндаж, мій рай земний і дім,
Де я п’ю із битви грозової,
Захистившись іменем твоїм.
Образ Ярославни – яскравий приклад трансформації, якої зазнали у творчості поета періоду війни художні образи, запозичені з народного епосу й літератури. Ярославна в його ліриці – це й кохана, реальна чи вимріяна (як у вірші «Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу»), і дружина, і мати в невтішнім горі. І тоді й не збагнути, до кого звертається ліричний герой: «Ти мене накличешся ночами».
Така «невизначеність» задумана самим автором: це вона – жінка, Оранта – відводить біди від ліричного героя й самого поета, це вона – мати й Вітчизна – «іще накличеться в тривозі і навиглядається вночі».
Патріотична пісня в роки смертельної небезпеки стала однією з наймасовіших і найефективніших форм впливу на народ. Думаючи про Батьківщину, творці пісень згадували й батьківську хату, спаплюжену чи спалену ворогом… Популярними були пісні на слова А. Малишка, до яких народ сам створював мелодії. Його пісні мали великий агітаційний заряд.
Деякі з них написані спеціально для народних месників: «Що за вітер з-за гори», «Засвистали партизани», «Там, де ворог пройде, – зла руїна». Через поєднання інтимного й громадянського поет ішов до своїх майбутніх пісенних шедеврів, у яких народ завжди впізнаватиме себе, свій національний характер.
Малишко до останніх днів жив радощами й турботами свого народу, переймався клопотами людей, знайомих і незнайомих, які так горнулися до нього. Його слову вірили, і він цим довір’ям дорожив. Для нього не було чужого горя – воно завжди ранило і його серце. Тож у чорну лютневу ніч 1970 року він міг повторити собі те, що сказав у «Листах на світанку».
Хлопчику з монгольскими очима. Десь ти, мабуть, серце натрудив. Ми знаємо де: на тій стежині, яка, мов ручай у Дніпрі, впадає в дорогу народну.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)