Якщо “бог помер”, то що робити людям? (за романом Т. Манна “Доктор Фаустус”)
Якщо “бог помер”, то що робити людям?
(за романом Т. Манна “Доктор Фаустус”)
XX століття дуже багате на появу нових поглядів, оригінальних ідей, неординарних філософських теорій і незвичайних вчинків людей, які стояли при владі.
Роман “Доктор Фаустус”, який вийшов друком 1947 року, сповнений роздумами над проблемами сенсу життя людини, її призначення на землі. Хто перемагає у цьому житті і як варто жити?
Автор ніби підводить читача до висновку, що насилля, авторитет диктатора можуть отримати перемогу, але Т. Манн залишає
Проблеми людського призначення на землі завжди хвилювали Т. Манна. Його славетний земляк Й. Гете, створивши свого “Фауста”, ще раніше поставив перед людьми запитання про сутність людського в людині, а філософ Ніцше у своїх працях створив образ нової людини. Філософія залишалась філософією, аж поки фашисти не підняли ідею “надлюдини”, “наднації” на свій щит.
Т. Манн фактично пише про події, що відбуваються у період Першої світової війни, але ж закінчує писати “Доктора Фаустуса” під кінець Другої світової війни, коли перед його
Герой роману перебуває також у “розбитому” стані. Видатний музикант Леверкюн втратив власні ідеали, він сумнівається і не знає, що вибрати: “варварство” чи “культ культури”. Він знає теорію Ніцше, який проголосив, що “бог помер”, але ж у що вірити, що може стати опорою у житті? Композитору страшно залишатися посеред розбитого світу, де не знаєш, як жити далі.
Згодом (як і у Гете) до Леверкюна являється диявол, який точно вгадує його настрої і спокушує музиканта перспективою створення нових музичних шедеврів, але за однієї умови – Леверкюн має відмовитися від передачі у музиці теми людських страждань і пристрастей.
Тобто композитор втрачає свободу творчості, він має заганяти себе в певні рамки, від чого зрештою й приходить до духовного зубожіння. Музикант банкрутує внутрішньо, бо відкинув поняття краси і блага (вони ж не даються без їхнього зворотного боку), а натомість узяв за основу поняття “варварство”.
Леверкюн приходить до трагічної розв’язки, стає духовно мертвим, втрачає себе.
Для нього й справді “бог помер”, але “бог” може ожити, і така надія є. Адже, щоб відродитися, спочатку треба померти. Восени завмирає природа, облітає жовтий лист, земля стає непривабливою і холодною, але з весною тим краща кожна травинка, кожен зелений листочок, що з’являється на чорному тлі. І через тиждень-другий вже не впізнати усе навкруги. Бог розпочав нове коло життя, дав можливість воскреснути природі. То чи й людина не та сама природа? Вона – її частинка. Тільки не варто відривати себе від того великого гармонійного світу, який дарований нам небесами.
Томас Манн – німець, йому було боляче бачити, що стало з його країною. Фашисти стали причиною вселюдських страждань. Живе і неживе, люди і споруди, міста і села, держави і нації знищуються… Заради чого?
Потрібно було мати велику громадянську мужність, щоб написати такий твір…
На жаль, людина дуже часто вчиться не на чужих, а на своїх помилках. Томас Манн у романі “Доктор Фаустус” показав крах і відродження не тільки людини, а й країни, подав надію на те, що ніколи Бог не помирає. Людина завжди має носити в собі Бога (тобто святість, добро, любов), а інакше вона – мертвенна річ.