Я вам розповім про час і про себе. В. Маяковський
Владимир Маяковський… Ще в раннім дитинстві він входить у нашу читацьку свідомість. Перші свої самостійні кроки ми робимо, звіряючись по вічному: “Що таке добре й що таке погано?” Тоді це було для мене чимсь величезним, незрозумілим і нескладним. На наступне сприйняття поезії Маяковського вплинуло сформоване про нього подання як про поета – співаку революції. І це відповідає дійсності, тому що навіть у самих ліричних добутках, поруч із щиросердечними переживаннями поета присутній червоні кольори – кольори революції:
У поцілунку
В. Маяковський був “кольорами кращих людей, двигуном двигунів, сіллю солі землі”. Люди пишаються його ім’ям, пишаються навіть тим, що він жив на нашої планети й був часточкою людства. Так, ним неможливо не пишатися! Маяковського можна любити або не любити, розуміти його ідеї або бути їхнім супротивником. Але те, що дійсно гідно поваги, – глибина почуття, сталість, відданість ідеї – незмінно є присутнім у його віршах. Основна проблема виховання людини – це проблема віри, ідеалів, святинь, проблема
Можна й кепки, можна й капелюха, Можна і рукавички надягти на лабети. Але немає на світі пре червоній одежі, Чим бронза мускулів і свіжість шкіри А от моральна позиція самого автора: Я пихатим словам повсякчасний ворог, И не розтікаючись одами до Восьмого березня, Я хочу, щоб скінчилася така помісь бійок, пияцтва, неправди, романтики і мата.
Ніжність, ненависть, любов, туга й біль – вся гама сильних людських почуттів представлена в Маяковського в самому яскравому їхньому прояві. Найбільш близька мені в його творчості любовна лірика. Вона досягла таких почуттєвих вершин, що їй не вистачає звичайних слів для вираження – занадто сірим і безбарвними здаються вони. І з’являються слова-гіганти: “любов-любов-кохання-громада-любов”, “любо вища”. Він не вміє почувати дрібно. Маяковський – гігант, що плаче морями -“сльозами”, для якого океан малий, а небо здається крихітним. Поет незвідних крайностей. В одних віршах слова “кричать”:
Ø…душу витягнуся, розтопчу. Щоб більша! – і закривавлену дам, як прапор…, Ø І раптом з гучного лементу переходить на шепіт, виконаний розпачі: Ø Дай хоч останньою ніжністю вистелити твій крок, що йде.
Маяковський для мене – це людина, що дивиться на мир і бачить його не так, як я. І цим він мені цікавий. Поет залучає своєю неповторністю, несхожістю з іншими, чудовим миром несподіваних фантазій:
А ви ноктюрн зіграти змогли б на флейті ринв?
Вірша Маяковського – це відбиття його душі. У них він розкриває свої почуття, думки. Дійсно, Маяковський віддав “свою дзвінку силу поета” народу й революції. Воістину, В. В. Маяковський – поет і борець. Його злободенна, гнівна, кипляча, що бризкає жовчю сатира, на жаль, актуальна й у наші дні. Необхідно відзначити, що Маяковський – поет, що далі всіх заглядав у майбутнє й “приділяв” увагу своїм нащадкам:
Шановні товариші нащадки! Риючись у сьогоднішньому скам’янілому г.., наших днів вивчаючи потемки, ви, можливо, запитаєте й про мене.
І поет виявився прав: його вірші, пройшовши крізь призму часу, не знецінилися, а його “дзвінка сила поета” як і раніше нагадує людям, яке місце й сьогодні займає творчість поета й громадянина В. В. Маяковського в літературній спадщині.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)