Вщент розбита мрія про славу (за романом Стендаля “Червоне та чорне”)
Головний герой роману Стендаля “Червоне та Чорне” Жульєн Сорель – селянин за походженням. Він готовий піти на будь-які випробування, аби досягти найжаданішого для простолюдина – потрапити у вищий світ. Маючи хворобливе честолюбство та жагу самоствердження, він весь час переконував себе в тому, що не можна зупинятися, не можна відпочивати, бо треба діяти. Обираючи кар’єру священика, юнак був упевнений, що вона відкриє йому шлях до здійснення таємних мрій. Крім того, священик у сорок років отримує більше, ніж найвідоміші генерали
Відгадати потаємний задум чарівного гувернера їй не вдалося, бо справжнє кохання не вміє розмірковувати. Проте Жульєн був закоханий у неї тільки з розрахунку. Він уявляв, як де Реналь першою впаде йому в обійми, розплачеться у нього на грудях. І це було б величезною помстою за те, що багатії вважають
Стендаль розумів, що уявлення його героя про щастя, успіх у житті – фальшиві і згубні. Куди вони можуть завести хлопця? Але хоч як шкодує за своїм улюбленцем автор, він твердо вирішив, що Жульєн має нести покарання за свій хибний життєвий вибір. За те, що був вірний егоїстичному обов’язку та честолюбству, що будь-яку поразку у своєму житті вважав, як і сановні вельможі, втратою власного обличчя. Це був найбільший вияв марнославства. На суді Жульєн виступив з палкою промовою, наче підводячи підсумок своєму власному життю і визнаючи поразку. Сорель розумів, що судити його будуть не так за скоєний злочин, як за те, що він наважився переступити межу, яка відділяла його від вищих кіл суспільства. Після написання роману Стендаль деякий час відчував відлуння пострілів Жульєна Сореля, пострілів, що символізували виклик долі, виклик натур величних та романтичних сильним світу цього. Виклик, який нікого ще не привів до щастя. Життя Жульєна – це вщент розбита мрія про славу, мрія, збудована на лицемірстві та наполеонівській гордині.
Якщо чесно, то це неправда, що Жульєн – представник покоління 20-х років XІX століття. Він далеко поза цим часом. Навіть наша дійсність дає тисячі прикладів того, що сорелі не перевелися, вони, звісна річ, змінилися за ці 200 років, але не в сутності, а в прийомах і методах. Мета ж одна – що тоді, що нині. І світогляд той самий. За часів Великої французької революції люди вперше змогли піднятися над тим становищем, яке повинні були успадкувати від попереднього покоління. Маршал Ош був сином дрібного фруктівника, маршал Моро – студент-юрист, маршал Ней – син мірошника, маршал Ожеро починав простим солдатом. Але найбільшу кар’єру зробив “маленький капрал”, який став володарем усієї Європи. При сяйві його величі забулося, що він не був такий один, що то була ціла плеяда людей, яких висунула велика революція. А звідси був лише один крок до визнання феномена Наполеона справді феноменом, до обожнювання, до культу особи, який не мав меж. Люди визнали, що єдина рушійна сила, яка підняла корсиканця-жебрака так високо, була його надлюдськість…
Та коли Жульєн Сорель став повнолітнім, революція була вже минулим, а бонапартистський міф розквітав. Люди низького походження, які мали амбітну вдачу, зважали на той міф і шукали шляхів до верхівки суспільної драбини. Треба сказати, що цей молодий представник дрібної буржуазії справді мав неабиякі здібності і відрізнявся від своїх братів, батька, сусідів… Ці люди зневажали кволого хлопця з його потягом до культури, духовних надбань… Родина була задоволена своїм становищем, чому чимало спряла їх некультурність, спрямування до відтворення того, що робили попередники. Жульєн іде від сокири і тесла до книг, до семінарії. Проте не через віру в Бога (цього немає в Жульєні), а через те, що то був, здається, єдиний шлях угору, хоч сам він мріяв про армійський стрій. Але Реставрація не вела війн, а якби й вела, чільні місця в армії посіли б аристократи, недарма ж офіцерський патент у престижному полку був найбільшою цінністю в очах сина ремісника Сореля. Так само був закритий шлях цивільної служби. Найбільше досягнення Жульєна – секретарство – у знов-таки аристократа.
Отже, лишався єдиний шлях, ним і рушив до перемоги над суспільством цей розумний, холодний і чарівний молодик. Той шлях пролягав будуарами жінок. Кожна з них була отим щаблем, стаючи на який, спритний джигун підіймався щоразу вище і вище. Та коли один із таких щаблів не захотів бути просто іграшкою і помстився, супермен XІX століття став убивцею. Він у церкві вчиняє замах на мадам де Реналь. Усе, що заважає успіху, має бути знищено. Проте цивілізація ще була недостатньо розвинена, то замість наймання кілера, цю брудну і криваву роботу довелося брати на себе. Не бувши професіоналом, Жульєн наробив дурниць і був заарештований. Шлях до успіху здебільшого стає шляхом здичавіння, “чорною” стежкою життя. На цьому шляху за кожний крок, навіть такий, що не веде до успіху, треба платити якоюсь частиною душі. Цього або не знають сорелі, або сподіваються, що рахунок не прийде. Начебто у реальність приходить середньовічний міф про контракт із дияволом, нехай і без смороду сірки і підпису кров’ю. Шляхом Сореля піде його “молодший брат” із роману Гі де Мопассана “Cher Amі”, який уникне наївних помилок попередника.
По-перше, на відміну від Жульєна, Жорж Дюруа ніколи не кохав дуреп, що допомагали його просуванню, він ними користувався і відкидав їх без жодних докорів сумління. Так, як це робить хірург, який ніколи не повертається до використаного інструмента. По-друге, він радо покине армійські лави, а не намагатиметься одержати офіцерські еполети. За успіх Дюруа своїм життям будуть платити інші. І це третя відмінність мсьє Жоржа від безталанного мсьє Жульєна.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)