На зламі віків відбулися певні зміни особистості н її внутрішнього світу. За Юрієм Липою, дух XIX століття передає літера «П»: позитивізм (самовпевненість, раціоналізм, пізнаванність світу), посада, прагматизм (вага людських зусиль). На думку Миколи Хвильового,
Зупиняюся перед скульптурою М.М. Антокольського «Літописець Нестор», що знаходиться в одному із залів Київського музею мистецтв. За столом у чернечій ризі сидить мудрець. Він схилився над товстим розгорнутим фоліантом. Благородні риси обличчя, довга борода,
Справжнім літописом українського життя стали народні думи. Народні співці засвідчили героїчні і трагічні сторінки вітчизняної історії, емоційно і пристрасно оспівали славетних воїнів-козаків, справжніх патріотів своєї землі. Окреме місце посідає «Дума про Марусю Богуславку», яка,
Українське Слово… Довгим і тернистим був шлях його розвитку. Воно було «скутим орлом», проте завжди сягало висот, з чорнозему і ранкової роси зуміло прорости на грунті, покритому утисками, заборонами і паплюженням, щоб утвердити себе
Ще не вмерла Україна Ні слава, ні воля, Ще нам, браття молодії. Усміхнеться доля. Так клятвенно й священно звучить гімн нашого народу, так просто й мудро виражають слова Чубинського віру в щасливе майбутнє України.
Прекрасним і ніжним словом назвали наші пращури жінку, що стоїть біля витоків нового життя, плекає і зміцнює його – берегиня. У сиву давнину берегинею називали богиню, що берегла людей від усякого лиха і дарувала
Рідна мова! Запашна, співуча, гнучка, сповнена музики і квіткових пахощів. Вона встала з колін, як відродилася наша Україна. Джерелом культури є материнська мова. І той, хто не знає або цурається її, прирікає себе на
Століттями наш народ боронив рідну землю від нападників, ніколи не стихала боротьба українців проти різних поневолювачів. І на всіх шляхах історичної боротьби героїв супроводжувала пісня, У походах за свободу рідної землі завжди йшли співці-кобзарі,
Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності (поезії «Володимир Мономах», «Тарас Шевченко» П. Филиповича, «Сон Святослава», «Князь Ігор», «Куліш», «Вороний», «Олесь» М. Зерова, «Пам’яті
Літописи, найвизначніші пам’ятки історичної літератури стародавньої Русі, були написані як хроніки (щорічні записи, аннали) і містять у собі також різний літературний матеріал: оповіді, легенди, біографії та запозичення з візантійських хронік тощо. Літописання на Русі