Пригадуються слова незабутнього Олеся Гончара про українську літературу, яка «була живим голосом і совістю народу» протягом його драматичної історії. І якщо народ вистояв, то зробив це значною мірою «силою духу свого, невичерпним творчим потенціалом…»
Уярмлення свого народу, безправність його культури Леся Українка переживала як особисту трагедію. Душа її, лагідна від природи, закипала гнівом на кожен вияв утисків, колоніальної сваволі, поетеса майже фізично задихалася в атмосфері царського деспотизму. Великим
За порівняно невеликий проміжок часу – трохи більше як десять років – Леся Українка написала понад 20 драматичних творів, що стали новим явищем в українській літературі. До того часу на Україні переважала соціально-побутова драма,
Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними. Приходять і відходять покоління, приносять нащадкам нові ідеї, які загалом творять суспільний прогрес. Причому ті надбання нагромаджуються за геометричною прогресією, цінності змінюються, як візерунки в дитячому
Кожний вид мистецтва прекрасний по-своєму, а ось поєднання їх здатне глибоко вражати нашу душу, викликати бурю емоцій. Література і музика завжди йшли поруч. Це дві галузі культурного життя народу, між якими існує особливо тісний
Коли йдеться про «жіночу поезію», то частіше за все, і цілком справедливо, бачать в ній тільки особливу задушевність, м’якість, ніжність, милосердя і доброту. Все це ми зустрічаємо і в поезії Лесі Українки. Та в
Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Основною темою твору є утвердження ролі поета й поезії в суспільному житті. Яким же постає в творчій уяві славнозвісної письменниці провідник народних прагнень, талановитий провісник
Леся Українка – Лариса Петрівна Косач – взяла собі псевдонімом назву своєї багатостраждальної Батьківщини. Сучасники називали її «чи не єдиним чоловіком на всю соборну Україну». Вона мала могутній і різнобічний талант: перекладач, критик, публіцист,
Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, посідає «Лісова пісня». 25 липня 1911 року в Кутаїсі була дописана остання сторінка цієї драми, твору, який по праву