Мавка – «екологічне сумління» нашої землі

Часи змінюються, і ми змінюємося разом з ними. Приходять і відходять покоління, приносять нащадкам нові ідеї, які загалом творять суспільний прогрес.

Причому ті надбання нагромаджуються за геометричною прогресією, цінності змінюються, як візерунки в дитячому калейдоскопі. За останні століття людина навчилася брати від природи стільки, що давно вже неспроможна підтримувати власну гармонію, в якій полягає її сила й унікальність.

Лозунги типу «Після нас – хоч потоп» у котре далися взнаки, і – страхітливо виструнчилась траурна квітка Чорнобилю. Тисячі квадратних кілометрів чарівної поліської землі зазнали згубного впливу радіації.

Уж та Прип’ять кишать гігантськими коропами та окунями, а чорнобильськими білими грибами восени 1986 року можна було нагодувати пів України. Складається враження, що природа просто-таки знущається з наших горе-селекторів.

Саме в тих поліських лісах жила Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки. Вона – дочка незайманої природи, але саме їй судилося зустрітися з людьми й їхніми звичаями. 1 от Чорнобиль народив нову Мавку – дитя

природи й неприборканого атома. Вона чудово пам’ятає, хто занапастив її матір – природу Полісся й тепер перетворилася на зомбі, що блукає неприродно буйно зеленими лісами й чигає на кожну людину, що наважиться хоч на тиждень залишитися у тридцяти кілометровій зоні.

З прихованою посмішкою спостерігає вона за полохливими електричками, що квапляться до Прип’яті з новою зміною енергетиків, і тут же, ледь забравши інших, повертаються до так званої безпечної зони.

Тепер вона – володарка цього шматка землі, де ще сотні років розкладатиметься стронцій і природа зазнаватиме наступних мутацій. І невідомо, скільки їй панувати.






Образ сивоока роман диво.
Мавка – «екологічне сумління» нашої землі