Симоненко В
У шістдесяті роки ХХ століття в українську літературу приходить плеяда талановитих українських поетів – І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, Б. Олійник, В. Стус, В. Симоненко. Вони прагнули наблизити людей до ідеалів добра, справедливості,
Провідною у творчості Василя Симоненко є тема любові до рідної України. Одним з наГівідоміших творів є поезія «Лебеді материнства». Коли читаєш цей вірш, в уяві постає ціла низка образів. Це рідна мати, біла хата,
Інтимна лірика В. Симоненка – потужне крило його поезії. Неповторність його віршів про кохання – в художньому дослідженні філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчарування. Поета цікавлять суперечності і складнощі
В. А. Симоненко – поет прекрасної, але трагічної долі. Він прагнув сказати правду про свій час і про себе, розвінчати добу сталінського культу, відродити загальнолюдські моральні і духовні цінності. Його творчість була теплим подихом
В. Симоненко… Поет-шістдесятник… Поет-лірик… Поет-сатирик… І просто незвичайна людина, яка неймовірною любов’ю любила навколишній світ, любила життя, любила своїх батьків, а звідси – і народ, і, безумовно, Україну, до якої він не шукав «ні
Вірш «Ти знаєш, що ти – людина» входить до останньої прижиттєвої збірки поета «Земне тяжіння» (1964). До неї увійшли такі досягнення поетового таланту, як «Задивляюсь у твої зіниці», «Лебеді материнства», «Розвели нас дороги похмурі»,
Серед «шістдесятників», чиї твори були заборонені або й зовсім не друкувалися, яскравою зіркою сяє ім’я Василя Симоненка. Ця велична постать символізує найсвятішу традицію української класичної літератури – бути захисницею інтересів простого народу. Поет прожив
Так писав Василь Андрійович Симоненко – великий син України, її геніальний поет. Він умів любити так ніжно, так самозречено, як, мабуть, ніхто на землі. Умів він і ненавидіти підлість, сваволю, лицемірство. По-лицарськи поет боровся
Патріотична лірика, любов до рідної України займають визначне Місце в творчості В. Симоненка. Одним із яскравих прикладів громадянської лірики є вірш «Україні» («Задивляюсь у твої зіниці»), що є, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним, художньо довершеним.
У шістдесяті роки ХХ століття в українську літературу ввійшов молодий, талановитий, із великим творчим потенціалом поет, який згодом став символом правди художнього слова і незрадливої любові до України. Ім’я цього поета – Василь Симоненко.