Художня довершеність вірша Симоненка «Україні»

Патріотична лірика, любов до рідної України займають визначне Місце в творчості В. Симоненка. Одним із яскравих прикладів громадянської лірики є вірш «Україні» («Задивляюсь у твої зіниці»), що є, мабуть, найсильнішим, найбільш емоційним, художньо довершеним. Вірш був написаний 26 грудня 1961 року. Складається з 7 чотирирядкових строф, що написані просто, доступно, у вірші немає складних тропів, незвичайних рим, інших формальних новацій. Та він до глибини душі вражає читача щирістю, непідробним почуттям, інтимним звучанням громадянської теми.

Побудований

вірш у формі звернення сина до матері-України: Задивляюсь у твої зіниці. Голубі й тривожні, наче рань. Дієслово «задивляюсь» свідчить про близькість, тісний зв’язок сина з матір’ю-Україною, в зіницях якої поет бачить її буремне минуле. Крешуть в них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Метафорою «блискавиці революції, бунтів і повстань крешуть» автор підкреслив буремність історичного шляху рідної землі.

Народу доводилося постійно виборювати не тільки волю й незалежність, а й саме право на існування, в боротьбі проти татаро-монгольського нашестя, у визвольних війнах і повстаннях проти польської

шляхти, давати відсіч турецьким людоловам, захищаючись від русифікаторської політики царизму та сталінської диктатури. Україна для поета – найдорожче в світі.

Він називає її «дивом», своєю «молитвою, віковою розпукою». Бо ж вічно знемагала вона проти сильніших ворогів. Автор називає свою Батьківщину словом «Мамо» з великої літери, а епітети «горда» і «вродлива» підкреслюють щирість синівської любові. Повторами у третій строфі «ради тебе» поет доводить, що живе й творить тільки заради України: Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе муслю і творю. Хай мовчать америки й росії, Коли я з тобою говорю.

Саме в цій строфі казенна цензура у свій час побачила вияв націоналізму. Але наступна строфа, що містить у собі антонімічні звертання, спростовує хибне звинувачення: Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті. Мати – найдорожча для кожного в світі. їй несе людина свої болі й радощі, сумніви й успіхи.

З нею радяться, діляться турботами, сповідаються в гріхах. І хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? Ні. З матір’ю – на самоті. Отже, якщо людина говорить з матір’ю-Україною,- то й усі інші країни не повинні втручатися в цю розмову.

Поет немов дає клятву у вірності Батьківщині, яка у вірші виступає не в якійсь хуторянській окремішності, а в світових обширах. І боротьба за її незалежність, за її життя і права «гримить над світом». Боротьба ця нелегка, що підкреслює епітет «люта» битва. І заключний акорд вірша: Я проллюся крапелькою крові На твоє священне знамено. Таким чином, поезія звучить як високопатріотичний твір, захоплює безмежною любов’ю до України, щирістю почуття.

Вірш написаний тристопним анапестом, має перехресне римування. Сила його – в простоті образної форми, тієї простоти, за якою ховається напружена праця, яка й свідчить про справжню художню довершеність творчої спадщини Василя Симоненка.






Твір на тему бери вершину і матимеш середину.
Художня довершеність вірша Симоненка «Україні»