Твір за романом Пантелеймона Куліша “Чорна рада”
Давно ми вже з вами не воювали. Усе кохання та кохання, все собори та храми. Проте і зараз будемо не стільки воювати, скільки радитися. Зате з козаками. Згадайте, шаблі на боці, залихвадькі вуса, ще й оселедці зверху до рота лізуть. Чим не романтика? Так ось. На раду нас буде вести Пантелеймон Куліш. Його творчість припадає на 50 – 60-і роки XІX століття. Це був складний період становлення нової української літератури й культури взагалі, утвердження національної свідомості українського народу всупереч жорстоким намаганням російського самодержавства
За все життя Пантелеймон Куліш багато писав, багато видавав, редагував – словом, займався бурхливою літературною діяльністю і навіть помер за робочим столом, з олівцем в руках. Все це дуже цікаво, проте нам треба братися до написання твору. Хто ж хоче докладніше познайомитися з цією легендарною особистістю, хай відвідає бібліотеку. Але повернемося все-таки до наших “баранів”. Нам з вами треба розкрити тему “Показ козацького лицарства і любові до України у романі П. Куліша “Чорна рада”. Про любов до України ми писали чи не в кожному творі – це нам знайомо. Про козаків теж начиталися – часом хочеться зірватись і піти комусь знести голову. У мене є тільки до вас єдине прохання: прочитайте цей твір, можливо, й не весь, а скорочено. Було б просто Чудово якщо б ви знали, про що там йдеться мова.
Історичною основою відомого роману “Чорна рада” є події, що відбувалися на Україні в роки Руїни (згадайте “Бояриню” Лесі Українки), коли після смерті Б. Хмельницького (1657 р.) почалася боротьба за гетьманську владу. Деякі претенденти на булаву думали не про долю України та її народу, а про власну вигоду. З цією метою вони зверталися за допомогою то до польської шляхти, то до турків, татар, то до Москви. Україна була розколота. На Правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик Павло Тетеря. На Лівобережжі точилася запекла боротьба між кількома претендентами на гетьманування, серед них – переяславський полковник Яким Сомко, обраний на старшинській раді в Козельці наказним гетьманом (хоч російський цар і не затвердив його), і кошовий отаман Запорозької Січі Іван Брюховецький.
27 – 28 червня 1663 року у Ніжині відбулася “чорна рада”, названа так тому, що в ній брали участь не тільки реєстрові козаки, а й широкі маси населення, “чернь” – селянство, міщани, козацька голота. Гетьманом було обрано Брюховецького, а Сомка скарано на горло. Ось ці події і складають зміст роману, причому вони реальні, Куліш їх не вигадав. Він це почерпнув із літописів, передусім з “Літопису Самовидця”. Визначальними проблемами роману є історична доля України, її державний устрій, місце в історії, шляхи, якими має йти український народ. Письменник зображує також взаємини між панством, казацькою старшиною і простолюдом, біднотою; стосунки між Україною й Росією; ставить проблему вірності обов’язку, козацької честі і козацтва, Запорозької Січі, її місця в історії.
Основний конфлікт роману – суперечності між козацькою старшиною, виразниками інтересів і поглядів якої є Сомко, Шрам, і широкими народними масами – селянською біднотою, міщанством, козацькою голотою, очолюваними Брюховецьким. Дія роману “Чорна рада” розгортається за двома сюжетними лініями. Перша – це події, пов’язані з виборами гетьмана на “Чорній раді”, поразка Сомка, Шрама та їхніх прихильників. Друга сюжетна лінія любовна, романтична, причому вона складніша, ніж звичайний любовний трикутник. Тут Леся, а з другого боку – Петро, гетьман Сомко, відчайдушний козак-запорожець Кирило Тур, історія з викраденням, відмова Тура від Олесі. Щоб розкрити тему твору про козацьке лицарство і любов до України, треба проаналізувати образи козаків.
Почнемо зі Шрама (цей персонаж має реального про-тотипа), він був полковником, хоч їздив в рясі: “По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп. а по шаблюці під рясою, по шстолях за поясом і по довгих шрамах на виду – старий козарлюга”. В образі Шрама, якого передусім турбує доля України, яскраво втілено почуття патріотизму. Так. “почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити Богові”. Шрам не дбає про власну вигоду, не рветься до влади – сам склав полковництво. А тепер знову бере тягар на плечі – бо Україна в небезпеці. Про військову відвагу полковника свідчить така виразна деталь: у боях “пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки як прозвали його Шрамом, то й забули реєстроване його прізвище”. Мабуть, не гарний на вид був дядько, але в душі славний “козарлюга “. У дорозі Шрам знайомиться із Сомком. Автор поетизує цей образ. Гетьман тримає себе впевнено, зважує можливість боротьби за владу і переконується у правоті своєї перемоги. Він високо цінує козацьку честь, гордість, бойове побратимство. В епізоді сутички Тура з Петром, коли обоє лежали тяжко поранені, Сомко насамперед кидається рятувати Тура, якому прощає викрадення своєї нареченої.
Сомко виступає як мудрий державний діяч. Його ідеал – соборна Україна, об’єднана під єдиною гетьманською булавою, звільнена від усіляких ворогів: “Дай Боже… щоб обидва береги Дніпровії приклони лися під одну булаву’.. Виженем недоляшка з У країни, одтиснем ляхів до самої Случі, да, держачись за руку з Москвою, і громитимем усякого, хто покусить-ся ступити на руську землю!”. Сомко мріє про сильну Українську державу, де панували б лад і порядок, справедливість. “…Уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди. Ні, нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполити, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила”. Сомко виступає втіленням моральності і чесності. Він справжній романтичний герой – мужній, відважний, благородний. Як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя Тура.
У вступі до основної частини треба згадати про роки Богдана Хмельницького і те, що сталося після його смерті. Богдан Хмельницький міцно утримував владу. Після його смерті на Січ потяглася знедолена сірома, незадоволена новими поборами й старим безправ’ям. Залишилася там і якась частина запорожців, котра вірила в ідеали рівності і побратимства. Інша частина пішла додому, щоб грітися на печі разом зі своїми привілеями. Серед тих, хто залишився, був Кирило Тур – герой-романтик. Він уособлює силу, енергію, незалежність. Вся його поведінка непередбачувана, часто нелогічна. Так, він підтримує Брюховецького в боротьбі за владу – але йде на смерть, щоб урятувати Сомка. Під час сутички з Петром виявляє високе благородство і рятує його, коли той мало не зірвався у провалля. І тут же вступає з Петром у смертельний герць. Мужньо тримається він під час (згідно запорозьких звичаїв) кари киями. Коли ж захоплений Брюховецьким Сомко чекає вирішення своєї долі у в’язниці, Тур, не вагаючись, намагається врятувати його ціною власного життя. Козацька честь і звичаї, козацька воля, запорозька рівність та незалежність – ось ідеали курінного атамана Кирила Тура.
Носієм і хранителем традицій і звичаїв Січі виступає у романі старий запорожець Пугач. Він користується величезною популярністю серед козацтва, береже його честь, закони рівності, волі. Він з гордістю говорить про прадавню козацьку славу: “На чім держиться Запорожжє, як не на давніх, предковічних звичаях? Ніхто й не скаже, коли почалось козацьке лицарство. Почалося воно ще до оних славних предків наших варягів, що морем і полем слави у всього світу добули”. Ідеалом Пугача є вільна козацька демократична республіка, Січ, де всі рівні, де панують справедливість і братерство.
Отже, вам в своєму творі треба відтворити і козацьке лицарство, непогано було б згадати і деякі звичаї козацькі, їхню взаємодопомогу, рівність. Наша схема основної частини:
Згадка про минулі часи – часи Богдана Хмельницького; спадкоємність традицій цього гетьмана; традиції лицарства, братерства козацького; розкриття лицарства та любові до України в образах Шрама, Сомка, Тура. Про Пугача ви можете сказати в 3-му пункті.
У висновку краще висловити власні враження від прочитаного про героїчну минувшину нашої країни.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)