Твір на тему: “Торгівля у Кримському ханстві”
До моменту виникнення незалежної держави – Кримського ханства, на його територіях вже склалися і поступово розвивалися торгові шляхи, по яких рухалися з країни в країну товари, приїжджали заморські купці. Торгові шляхи пов’язували десятки держав і народів. Отримала розвиток і грошова система.
З перших років утворення Кримського ханства міжнародна торгівля, як значне джерело податкових надходжень до бюджету країни, грала одну з найважливіших ролей у житті його громадян.
А ось що стосується внутрішньої торгівлі, то тут справа
Про кримську продукцію нерідко писали іноземці, які побували в Криму. Так, один з них, Ніколаас Вітсен, голландський політик, підприємець і одночасно картограф, відвідавши наприкінці XVII століття Кефе, залишив цікаві описи як самого міста, так і його базару: “Я не знаю, чи є в
Інші мандрівники відзначали, що в Кефе, як, і в інших великих центрах ханства, базари і крамниці працювали щодня, що, власне, і притягувало сюди більше іноземних купців і негоціантів, так як в інших місцях ринки і базари функціонували тільки по п’ятницях.
Більш того, в таких торгових центрах як Ескі Кирим і Карасубазар, пов’язаних із старовинними караванними шляхами, поряд з роздрібною торгівлею процвітала і оптова. Сюди з’їжджалися як місцеві виробники, так і іноземні купці з іноземним товаром. Зупинялися вони у зручних ханах-готелях, збудованих спеціально для цих цілей. Як правило, кримські торговці і приїжджі комерсанти могли тут винайняти просторе складське приміщення і відразу кілька житлових кімнат, де розміщували найбільш дорогий товар. А так як готелі знаходилися поблизу базару, то було заведено, що прямо сюди могли приходити і покупці. Іноді прямо на заїжджому дворі відбувався обмін продукцією між місцевими виробниками і приїжджими купцями. Останні знайомилися із зразками товару, прицінювалися, торгувалися і, якщо все влаштовувало, укладали операції. Дійшли до нас нотаріальні акти, укладені ще в перші роки утворення Кримського ханства, які свідчать, що з Ескі Кирима купці вивозили в портове місто Кефе шовк-сирець трьох сортів, шкіру, хутра, прянощі, дорогі тканини, барвники, вироби із золота та срібла і багато іншого. А вже звідти товар йшов у Європу.
Як правило, більша частина товару була місцевого виробництва. Так, приміром, шкіра, яка високо цінилася у всьому середземноморському регіоні, в основному доставлялася в Ескі Кирим і Карасубазар з ногайських степів. Завдяки нотаріальним документам збереглися відомості, що середня партія шкіри, що вивозилася вже з Кефе в Геную, складалася з двохсот штук. Не меншим попитом користувалися вже готові вироби з шкіри, наприклад, сідла і взуття з кольорового сап’яну. А ось хутра, в основному горностай і білка, які привозили до Криму, і місцевий каракуль, везли в кушнірські майстерні, де шкурки піддавалися обробці і тільки після відправлялися на іноземні ринки.
Йшли кримські товари і на схід, в основному, на Кавказ. Так, черкеси і адиги закуповували в Криму тканини, вироби зі шкіри, жіночі прикраси, посуд, зброю і багато іншого. У Османську імперію з Криму йшли ремісничі вироби, пшениця, м’ясо, масло, шкіри, віск, тютюн, борошно всіх сортів, шерсть, земляне мило – кил, Таманська ікра, пряжа, бавовна, мед, керченська нафта і сап’ян. На північ, в основному в Запоріжжя, йшли віслюки, сіль, вино, шерсть, овчина, сап’ян, шовкові тканини, взуття, шкури, зброя та інші ремісничі вироби.
Поза конкуренцією довгий час були вироби кримськотатарських ремісників, які зарекомендували себе високою якістю і майстерністю. Розквіт кримськотатарського ремесла припав на XV-XVII століття. Слід зазначити, що саме в цей час сусідня Османська імперія переживала занепад свого ремесла. Тоді як кримські виробники користувалися попитом і цінувалися за майстерність і мистецтво в ковальському, гончарному, ткацькому, прядильному, шорному, шевському, шкіряному, ювелірному, збройовому і в багатьох інших справах. Товари кримських майстрів, а також продукти сільського господарства і тваринництва, вивозили з ханства в одну лише Османську імперію, країни експорту являли собою досить значний список.
Звичайно ж, торговці Криму оподатковувалися. З документів часів Менглі Гірая II відомо, що в першій чверті XVIII століття торгові податі і мита на своїх територіях стягували беї, частина цих доходів вони залишали собі, а частина грошей надходила в ханську скарбницю. Так, згідно ханського указу цього періоду, видно, що бей повинен був стягувати з кожної підводи фруктів, що відправляється на продаж, не більше 4 акче, а от з кожної бочки вина по 15 акче. Примітно, що в ханстві з ремісників різних галузей, які продавали свій товар, мито бралося однаково з усіх підданих, без поділу за їх релігійною чи національною ознакою.
Важливою складовою в кримській торгівлі були як водні, так і сухопутні перевезення. Іншими словами, торгівля робила необхідним розвиток транспортної галузі, яка обслуговувала, в першу чергу, місцеве населення. Основний транспорт у ханстві був сухопутний. Гарби і мажари, що володіли специфічними кримськими рисами, змінювалися і вдосконалювалися з року в рік, виготовлялися з покоління в покоління майстрами з Буюк-Озенбаш і Бахчисарая. Якістю і легкістю славилися тутешні візки та всілякі приладдя до них. Навантажені товарами, транспортні засоби відправлялися на базари Кефе, Ескі-Кирима, Карасубазара і Бахчисарая.
Зрозуміло, що гарби – прекрасний засіб пересування в гірській місцевості, не володіли і не могли володіти значною вантажопідйомністю або місткістю, інакше була б втрачена їх повороткість, що перш за все було необхідно на вузьких і звивистих гірських дорогах і лісових проїжджих стежках. Інша справа мажари, що використовувалися в передгір’ях і, головним чином, на степових просторах. Тут в основу конструкції були покладені саме місткість і вантажопідйомність. Тягової силою була парна верблюжа упряжка, яка могла везти вантаж більшої маси.
Поширена помилка, що торгове мореплавання в Криму було заняттям виключно греків або прибуваючих сюди іноземців. Насправді кримські татари активно займалися не лише перевезеннями на судах, але і будівництвом їх. У Гурзуфі, Партеніті і Кучук-Узень будували судна: невеликі шхуни, рибальські баркаси, на яких здійснювали регулярні перевезення в порти Османської імперії та Кавказу. Кучук-ламбатські і Партенітські судновласники, кримські татари, займалися каботажними, вантажними і навіть пасажирськими перевезеннями.
Напередодні анексії кримськотатарська торгівля по морю досягла свого розквіту. Англійський фахівець з міжнародних перевезень, що відвідав в ці роки Крим, зазначив, що з Кефе торгові судна постійно ходять в такі порти як Стамбул, Трапезунд, Синоп, Амацію, Гераклею, Самсун, Абазу, Бургас і Варну, а також в інші райони Анатолії і Румелії. При цьому тільки ханам належало в різні роки від 800 до 1000 суден, порівняно невеликих, середньої вантажопідйомністю в 150 тон або місткістю в 1200 чвертей зерна. Не кажучи вже про перевезення з Кезлева і Керчі. Остання, маючи зручну гавань, використовувалася для зимового перестою торгових суден як кримськотатарських, так і інших судновласників, які мали власність у Криму. Торгівля процвітала і збагачувала як державну скарбницю, так і місцеве населення, яке не мало потреб та поневірянь.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)