Твір на тему: “Помилки й прозріння Жюльєна Сореля” за романом Стендаля “Червоне і чорне”
Роман Стендаля “Червоне і чорне” вийшов у світ у 1830 році. Цей твір має документальну основу, а ідея його створення прийшла до Стендаля після знайомства письменника зі статтею у газеті про молоду людину, засуджену до страти, що стріляла у матір дітей, для яких він був гувернером. Вражений цим злочином, Стендаль вирішив розповісти типову історію про молодого юнака, який не зміг знайти достойне місце у тогочасному суспільстві.
Жюльєн Сорель, головний герой роману “Червоне і чорне” – звичайний хлопець з провінції. Він був наділений
Жюльєн дуже сильно прагнув вибитися в люди і зайняти гідне місце в суспільстві. Адже він бачив,
Неочікувано для себе Жюльєн Сорель став гувернером дітей родини де Реналей. До представників вищого світу юнак відчуває тільки відразу і ненависть, тому веде себе досить незалежно. Скоріш усього саме за це “менше ніж за місяць після його появи в родині пана де Реналя навіть сам господар почав поважати Жюльєна”. При цьому як до рівного собі до Сореля ставиться лише мадам де Реналь. Почуття, яке пізніше виникло між ними, спочатку і Жюльєн, і мадам де Реналь розцінювали тільки як перемогу над власним життям, але потім ці відносини переросли у справжнє кохання. Для Сореля мадам де Реналь стала єдиною людиною, яка його розуміла і з якою він почував себе незвичайно просто і легко.
Бажаючи зробити гарну кар’єру, Жюльєн Сорель вступає до духовної семінарії. Але й там він виділяється своїм розумом, своєю начитаністю, своїм умінням мислити і своїми знаннями серед тупуватих семінаристів. За це його зненавиділи не тільки семінаристи, але й духовні наставники. За те, що він не такий, як інші, Жюльєну дали прізвисько “Мартін Лютер”. Але прагнучи будь-якою ціною отримати вищу освіту, Сорель все це стійко зносить – тільки б отримати високе становище у суспільстві.
За протекцією абата Пірар Сорель від’їжджає до Парижа і займає посаду секретаря і бібліотекаря маркіза де Ла-Моля. Опинившись серед представників вищого світу, Жюльєн і тут викликає до себе повагу. “Цей повзати не буде” – так думала про нього Матильда де Ла-Моль. Саме завдяки коханню маркізи мрія Сореля могла б здійснитися, бо дуже швидко маркіз де Ла-Моль призначив йому ренту, допоміг отримати чин гусарського поручика і ім’я шевальє де Ла-Верне.
Та раптом все гине. Маркіз де Ла-Моль отримує від мадам де Реналь листа, яка писала його під натиском єзуїта-духовника. В цьому листі жінка викриває Сореля як спокусника і лицеміра, що жадібно прагне до багатства своєї жертви. Через лист маркіз де Ла-Моль відмовляє Жюльєну у шлюбі з Матильдою. Дізнавшись про це, Сорель мчить до Верьєру, купує там пістолети, відправляється до церкви, де в той час молиться мадам де Реналь, і, не роздумуючи, стріляє в неї.
Ці пострілі обірвали усі надії і мрії Жюльєна Сореля. В ув’язненні він не відчуває потреби в каятті і не боїться смерті. Тверезі роздуми про те, що він скоїв, підказують Сорелю логічний висновок: “Мене жорстоко образили, я вбив, я заслуговую смерті”. У цих словах добре видно обурення проти світу, який повстав проти Сореля лише тому, що він, Жюльєн, насмілився піднятися над своїм класом і наблизитися до можновладців.
І ось Жюльєн Сорель страчений. Хто ж в цьому винний і які він скоїв помилки? Відповіді на ці запитання можна знайти у промові Сореля на суді.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)