Твір на тему: “Лицар сумного образу” за романом М. Сервантеса “Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський”
Роман “Хитрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський ” був написаний М. Сервантесом як пародія на лицарські романи, як переспів популярних у ті часи творів, що були пронизані романтичністю і не мали ніякого зв’язку з реальним життям. Слід зазначити, що роман був пародією, але пародією на низькоякісні твори, які було створено без хисту життя, адже справжні ідеали лицарства, хоча і залишалися в далекому минулому, все ж таки не піддавалися висміюванню, так як вони завжди будувалися на принципах загальнолюдських цінностей і з часом лише поступалися
Головний герой роману Алонсо Кехано, який постійно зачитувався лицарськими романами. Вони настільки його захоплювали, що він все менше уваги приділяв реальності і все більше жив у вигаданому ним самим світі лицарів та прекрасних дам. Здавалося б, цілком природно для людини, що їй подобається той чи інший жанр літератури, але природно це доти, доки людина живе цими творами, а не починає жити в літературному вигаданому світі. Саме на цьому
У своєму романі М. Сервантес пародіює головні атрибути, поведінку та вчинки середньовічного лицаря. Та уважно перечитавши деякі сторінки, можна прийти к виводу, що це пародія не тільки на давно минуле. “Жоден славний лицар не обходився без подвигів, які покриють його імені вічною славою”. Це безумовно так, і Дон Кіхот робить усе заради щастя людей, заради справедливості і знищення зла в оточуючому світі. Як і будь-яка інша людина, він мріє про визнання і славу, але стимулом до його боротьби є сам факт існування на землі несправедливості, яку він бачить у часи свого просвітління або яка йому мариться у інший час.
Образ сумного лицаря Дон Кіхота дуже глибокий і читачам роману це зрозуміло з перших сторінок. А дочитуючи твір до кінця, стає зрозумілим, що часу для міркування над образом не вистачає. Намагаючись жити, як середньовічний лицар, Дон Кіхоту вдається навіть перевершити свій ідеал, але вроджене прагнення до справедливості в деяких випадках набуває фантастичних форм і не завжди приводить до бажаних позитивних результатів через втрату почуття реальності новоявленим лицарем. І це логічно, бо прагнення Дон Кіхота до загальної справедливості відокремлюється від прагнення до слави, багатства і прихильності дами серця. Людина, яка веде боротьбу зі злом, не може не визивати захоплення, але нереальне сприйняття Дон Кіхотом оточуючого світу змушує його бачити зло навіть там, де його ніколи не було. До того ж, він не може прогнозувати наслідки своїх вчинків. Тому Дон Кіхот визиває у читачів не стільки захоплення, скільки співчуття. Щире і палке прагнення істини і добра навіть всупереч усім невдачам не дає можливості ставитися до цього образу цинічно і з неповагою та робить Дон Кіхота лицарем сумного образу.
Можливо, читач скаже: “Ось який дивак!”. Але частіше, зізнаємося ми в цьому чи ні, ми співчуваємо йому, навіть незважаючи на те, що здогадуємося, про неможливість фантазіям Дон Кіхота перемогти зло, яке в ті часи існувало в реальному оточуючому світі героя, а вітряки ніколи не перетворяться на велетнів, яким би шляхетним не був лицар. І це робить образ головного героя роману більш трагічним, ніж комічним, і, безумовно, симпатичним читачеві.
Створюючи роман у вигляді пародії на низькоякісну лицарську літературу, М. Сервантес, сам того не очікуючи, зробив набагато більше, створивши дуже глибокий, яскравий, життєвий і трагічний образ, який настільки полюбився читачам, що його ім’я навіки увійшло у мову багатьох народів у якості загальних назв. А це значить, що дивак Дон Кіхот – це не поодинокий випадок і знайти таких людей можна і зараз. Створюючи свого персонажа, М. Сервантес витяг на поверхню цілий пласт людської свідомості, зобразив ті проблеми, які турбують багатьох людей, і знайшов підгрунтя для опису окремого психологічного типу людей, окремої філософської системи. Через це образ Дон Кіхота, образ сумного лицаря, якого ми не тільки спостерігаємо на папері, а й часто зустрічаємо і – головне – впізнаємо серед оточуючих нас людей, серед наших близьких і знайомих, дуже знайомий кожному з нас.
Дон Кіхота вважали диваком його сучасники, вважають диваком і сьогодні. Сучасних донкіхотів, напевно, ще більше вважають диваками, ніж їх прообраз. Але дуже важливо, щоб такі люди не зникли із життя нашого суспільства, тому що тоді просто буде нецікаво жити, адже серед сотні “вітряків, які здаються велетнями”, завжди ховається як мінімум десять “велетнів, які прикидаються вітряками”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)