Твір на тему: “Чим образ Наталки Сірко приваблює і захоплює читача?” за романом “Тигролови” І. Багряного
Якщо замислитися, то в українській літературі не так легко знайти персонажа, схожого на Наталку Сірко з роману І. Багряного “Тигролови”, хіба що Мавка з “Лісової пісні” Лесі Українки, яка була такою ж дитиною лісу, як і Наталка. Навіть сам автор порівнює героїню свого твору з Мавкою. Вони обидві жили у лісі, не контактували з “цивілізацією”, обидві були здатні принести себе в жертву заради свого коханого. Але героїня роману “Тигролови” все-таки відрізнялася від Мавки, адже вона була більш рішуча і життєлюбна, більш вольова
Поряд з цими, на перший погляд суто чоловічими рисами, Наталка мала і суто жіночі, причому найкращі з них. Усе її життя проходило серед природи, вона виросла зі своїм батьком і братами Грицем та Михайлом, вже з дитинства вчилась полювати на тигрів, швидко бігати, влучно стріляти та їздити верхом. А коли вона знаходилася поруч з матір’ю, Наталка була вмілою господинею і доброю помічницею. Причому не огрубіти і не втратити жіночості їй дозволяло те, що брати та батько оберігали її, як могли, та до того ж брали весь головний тягар мисливського життя на себе.
Для
Наталка Сірко – це безстрашна дівчина, яка не боїться полювати на тигрів і сміється смерті в очі. Вона якось пояснює Григорію, в чому криється причина таких не звичних для українців занять: “І як же інакше?! Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. Тож виходь перший. “Бог не без милості, козак не без щастя”, – казав наш дідусь, а ми його онуки”.
Для Григорія Многогрішного Наталка стала ідеалом людини, що наділена усіма рисами української дівчини: “Ось вона – найвищий вияв не тільки жінки, а й взагалі людини її крові… Така юна й квітуча – і така сувора, гартована і гонориста”. Та цей гонор не принижує, а, навпаки, прикрашає Наталку, бо вона вміє добре стримувати емоції і завжди поводиться чемно.
Перечитуючи роман, Наталку можна побачити у різних ситуаціях. Вона показує свою майстерність “сікти локшину”. Для того, щоб це зробити, дівчина спритно “встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. Підсунула пень до товстої підвалини коло комори. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів”. Дивовижно, але всі кулі встряли у лезо і поділилися навпіл. Потім ми бачимо Наталку, коли вона бавиться зі своїм кращим другом, собакою Заливаєм, якого дівчина врятувала від смерті. А ось перед нами з’являється зовсім інша Наталка, яка стоїть на камені, “як лозина, і мерехтячи на сонці голим тілом, стояла мавка і викручувала мокру косу… Наталка! Гола і дивна як мавка лісова. Вигиналась, сяяла блискучими росинками на тілі в сонячній купелі…”.
Наталка постійно виказує своє хвилювання за Григорія, до якого вона дуже швидко стала небайдужою. Коли він пішов шукати воду для жінок і його довго не було, дівчина починає клясти себе за те, що відпустила одного хлопця, який зовсім не знає тайги. А коли Григорій повернувся живий та здоровий, очі Наталки розповіли йому усе, що відбувалося в душі дівчини.
Найбільшої краси Наталка досягає тоді, коли просить своїх батьків відпустити її у подорож за кордон разом з Григорієм. “Я мовчала два місяці як камінь. Я змагалася із собою… Я не знала, а сьогодні я бачу, тепер я бачу, що я загину. То ж ваша кров у мені. Ви ж знаєте, що я ваша дочка… Не губіть мене”. Ми бачимо, що дівчина здатна до великого кохання, кохання, яке все переможе, вона подолає любі відстані і підтримає свого коханого у скрутну хвилину, і цим вона приваблює нас найбільш усього.
Нажаль, нам не судилося побачити, якою б була Наталка матір’ю. Але, особисто я переконана, що її рішучий, сміливий і сильний характер не дав би нам змоги порівняти цю дівчину з іншими жіночими персонажами з української літератури. Наталка Сірко не схожа ні на Катерину Т. Г. Шевченка, ні на Марусю з “Кайдашевої сім’ї” І. Нечуя-Левицького, ні на Оксану із “Боярині” Л. Українки. Бо вона з народження є берегинею свого роду, подругою своєму єдиному на все життя коханому і люблячою матір’ю. Я дуже сподіваюся, що до кінця життя вона розділить долю Григорія Многогрішного і вони разом будуть шукати “шлях туди – десь на ту далеку, для одного з них зовсім незнану, сонячну Україну. А чи в героїчну битву і смерть за тую далеку, за тую незнану, за тую омріяну Україну”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)