Трагедія закоханого серця
Учнівський твір За ліричною збіркою І. Франка “Зів’яле листя”.
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це поетични шедевр. В ній, як в дзеркалі, відбились всі найтонщ найінтимніші порухи душі поета. І ми розуміємо, що цю ліри-ну драму пережив не якийсь вигаданий юнак, щоденник яко’ нібито потрапив до рук автора, а сам Франко. “С самого сердця драма”, – пише поет. Композиція драми є глибоко лірична, а її вірші – це тр “жмутки” зів’ялого листя. Герой всіх пісень ніби бере й розриває жмуток за жмутком, розкидає
В піснях “другого жмутку” герой стає все скептичнішим Він майже не сподівається на взаємність. У “третьому жмутку”, геть зневірений в собі, юнак вирішує продати душу дияволу. Всього “за один її цілунок”. Але чорт в образі маклера глузує з нього і не приймає його душу, бо знає, що душа героя вже й так належить йому. І спустошений душевно, позбавлений волі, герой заглиблюється в себе. Це, зрештою, приводить його до фатального рішення і він гине. І. Франко вважав свого героя душевно неврівноваженим, а його історію – повчальною, хоча й безглуздою. Тому передмову 1 до першого видання Франко закінчив словами Гете: “Будь мужньою людиною і не йди моїми слідами”. Проте пісні “Зів’ялого листя” напрочуд ніжні, з широкою гамою почуттів, що розкривають найтаємніші куточки людської Душі. Вони викликають | велике співчуття до героя. Важко знайти у світовій літературі більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої житними незгодами і нещасливим коханням, як збірка “Зів’яле истя “. “Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому одда-И перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві охання і настроїв”, – писав М. Коцюбинський. Особисті переживання ліричного героя, його чисту, любов поет підніс на незрівняну височінь духовної краси. Найінтимніше, найніжніше викладає він зворушливими словами, зачіпаючи струни в серцях усіх, хто любив і страждав:
Як почуєш вночі, край свойого вікна, Що хтось плаче і хлипає важко, Не тривожся зовсім, не збавляй собі єна, Не дивися в той бік, моя пташко. Це не та сирота, що без мами блука, Не голодний жебрак, моя зірко; Це розлука моя, невтішна тоска, Це любов моя плаче так гірко.
Свою інтимну лірику, ці хвилюючі, писані кров’ю серця рядки Іван Франко наповнив не тільки “скарбом багатим” свого чуття, а й усім тим, що є в нашій мові найніжнішого, найсердечнішого.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)