Тема совісті, боргу, милосердя, добра в повісті В. Распутіна “Останній строк”
Проблема моральності в наш час стала особливо актуальної. У нашому суспільстві назріла потреба говорити й міркувати про людську психологію, що змінюється, про взаємини між людьми, про той сенс життя, що так невпинно й так болісно осягають герої й героїні повістей і оповідань. Зараз ми на кожному кроці зустрічаємо втрату людських якостей: совісті, боргу, милосердя, добра. У творах Распутіна ми знаходимо ситуації, близькі до сучасного життя, і вони допомагають нам зрозуміти всю складність цієї проблеми. Добутку В. Распутіна складаються з “живих
Повість “Останній строк”, що сам В. Распутін назвав головної зі своїх книг, торкнути багато моральних роблем, оголила пороки суспільства. У добутку В. Распутін показав взаємини усередині сім’ї, підняв проблему поваги до батьків, дуже актуальну в наш час, розкрив і показав головну рану сучасності – алкоголізм, порушив питання про совість і честь, що торкнувся кожного героя повести. Головна діюча особа повести – баба
И всі вони живуть тільки для пристойності. Не скривдити кого, не залаяти, не сказати зайвого – усе для пристойності, щоб не гірше, ніж в інших. Кожний з них у важкі для матері дні займається своїми справами, і стан матері їх мало хвилює. Михайло й Ілля вдарилися в пияцтво, Люся гуляє, Варвара вирішує свої проблеми, і нікому з них не спала на думку думка приділити матері більше часу, поговорити з нею, просто посидіти поруч. Вся їхня турбота про матір почалася й закінчилася з “манної каші”, що всі вони кинулися варити. Усі давали ради, критикували інших, але ніхто нічого не зробив сам. З найпершої зустрічі цих людей між ними починаються суперечки й лайка. Люся, як ні в чому не бувало, села шити плаття, чоловіки напилися, а Варвара навіть боялася залишитися з матір’ю. І так проходили дні: постійні суперечки й лайка, образи один на одного й пияцтво. От так діти проводжали свою матір в останню путь, так вони піклувалися про неї, так її берегли й любили. Вони не перейнялися щиросердечним станом матері, не зрозуміли неї, вони бачили лише те, що вона поправляється, що в них є сім’я й робота й що їм потрібно скоріше повернутися додому. Навіть попрощатися з матір’ю вони не змогли як треба. Її діти упустили “останній строк” щось виправити, попросити прощення, просто побить разом, адже тепер вони навряд чи зберуться знову.
У цій повісті Распутін дуже добре показав взаємини сучасної сім’ї і їхні недоліки, які яскраво проявляються в критичні моменти, розкрив моральні проблеми суспільства, показав черствість і егоїзм людей, втрату ними всякої поваги й звичайного почуття любові друг до друга. Вони, рідні люди, загрузли в злості й заздрості. Їх хвилюють лише свої інтереси, проблеми, тільки свої справи. Вони не знаходять часу навіть для близьких і рідних людей. Не знайшли часу й для матері – самої рідної людини. Для них на першому місці коштує “Я”, а потім все інше. Распутін показав збідніння моралі сучасних людей і його наслідку. Повість “Останній строк”, над якою В. Распутін почав працювати в 1969 році, уперше була опублікована в журналі “Наш сучасник”, у номерах 7, 8 за 1970 рік. Вона не тільки продовжувала й розвивала кращі традиції вітчизняної словесності – у першу чергу традиції Толстого й Достоєвського, – але й повідомляла новий потужний імпульс розвитку сучасної літератури, задавала їй високий художньо-філософський рівень
Повість відразу ж вийшла книгою в декількох видавництвах, була переведена на інші мови, видана за рубежем – у Празі, Бухаресті, Милане. П’єсу “Останній строк” поставили в Москві (у Мхате) і в Болгарії. Слава, принесена письменникові першою повістю, була міцно закріплена. Композиція будь-якого добутку В. Распутіна, відбір деталей, образотворчих засобів допомагають побачити образ автора – нашого сучасника, громадянина й філософа
Одним з найвідоміших сучасних російських письменників є Валентин Распутін. Я прочитала багато його добутків, і вони залучили мене своєю простотою й щирістю. По-моєму, серед визначальних життєвих вражень Распутіна одне з найдужчих було враження від простих сибірських жінок, особливо бабів. У них залучала багато чого: спокійна сила характеру й внутрішнє достоїнство, самовідданість у нелегкій сільській праці й здатність розуміти й прощати інших
Така Ганна в повісті Останній строк. Ситуація в повісті задається відразу: умирає восьмидесятилітня баба. Як мені здалося, життя, що вводить Распутіним у його повістях, завжди береться в моменті прориву свого природного плину, коли раптом з неминучістю нависає більше лихо. Здається, начебто дух смерті витає над распутинскими героями. Практично тільки про смерті думає стара тофамарка з оповідання И десять могил у тайзі. Готова до побачення зі смертю тітка Наталя в повісті Гроші для Марії. Умирає на руках у друзів юний Лешка (Я забув запитати в Лешки…). Випадково гине від старої міни хлопчисько (Там, на краю яру). Ганна ж у повісті Останній строк не боїться вмерти, вона готова до цього останнього кроку, тому що вже утомилася, почуває, що изжилась до самого денця, википіла до останньої крапельки. Все життя бігцем, на ногах, у праці, турботах: дітлахи, будинок, город, поле, колгосп… І от прийшов час, коли сил зовсім не залишилося, хіба що попрощатися з дітьми. Ганна не уявляла собі, як це вона може піти назавжди, не побачивши їх, не почувши напоследок рідних голосів. За своє життя баба родило багато, але тепер у живі в неї залишилося тільки п’ятеро. Вийшло так тому, що спочатку до них у сім’ю, як тхір у курятник, занадилася ходити смерть, потім почалася війна. Роз’їхалися, розбрелися діти, минулого чужі, і тільки близька смерть матері змушує їх зібратися разом після довгої розлуки. Перед особою смерті розкривається не тільки щиросердечна глибина простій росіянці селянки, але й у світлі, що оголює, з’являються перед нами особи й характери її дітей
Мене захоплює характер Ганни. На мою думку, у ній збереглися непохитні основи правди й совісті. У душі неписьменної баби звучить більше струн, чим у душі її міських, що побачили мир дітей. Є й такі герої в Распутіна, у яких, може, і небагато в душі цих струн, але вони звучать сильно й чисто (наприклад, баба тофамарка з оповідання Людин із цього світла). Ганна й, мабуть, у ще більшому ступені Дар’я з повісті Гроші для Марії по багатству й чуйності духовного життя, по розуму й знанню людини можуть витримати порівняння з багатьма героями світової й росіянці літератури
Глянути з боку: доживає своє століття марна баба, уже майже не встає останні роки, навіщо їй і жити^-те дальшено письменник так нам описує її, що ми бачимо, як у ці останні, начебто зовсім нікчемні її роки, місяці, дні, годинники, хвилини в ній іде напружена духовна робота. Її очами ми бачимо й оцінюємо її дітей. Це люблячі й очі, що жалують, але вони точно помічають суть змін. Яскравіше всього зміна особи видна у вигляді старшого сина Іллі: Поруч із голою головою його особа здавалася неправдашним, намальованим, начебто своє Ілля продав або програв у карти чужій людині. У ньому мати те знаходить знайомі їй риси, то втрачає
(1 votes, average: 5,00 out of 5)