Своєрідність світобачення Ф. Кафки та його художнє вираження в оповіданні “Перевтілення”
Кафка, Кафка, Кафка… Знаєте, чесно кажучи, мені його жаль. Зламана людина, яка боялася світу. Письмовий стіл для нього був єдиним другом. Людей він сторонився, у родині жив, як “більш чужий, аніж найчужіший”, жінок боявся. Дивйо, що людина з таким похмурим поглядом на життя, із таким відстороненим ставленням до людей могла привернути до себе увагу читачів усього світу. Комфортно Кафка почувався тільки у своїй кімнаті за зачиненими дверима. Так, ми на уроках розбирали феномен Кафки, але дивуватися я не перестаю.
Ми іноді говоримо про якусь
Перетворення на комаху – це не зовнішнє перетворення, а те, як людина почувається у цьому світі: чи то в родині, чи то в суспільстві, чи то на роботі. По суті справи – це її внутрішній комфорт чи дискомфорт. Письменникові було незатишно у власній родині. Із батьком непросто – у нього зовсім інші принципи життя, яких син не хоче і не може прийняти. М’ясницько-галантерейні інтереси – це не те, що цікавить Франца. Батько часто шпиняє сина, хоче виростити його фізично сильним, мужнім, пронирливим. А син слабкий, хворіє часто. Якийсь не такий. Так Кафка й жив із покаліченим сприйняттям самого себе в світі. З тавром “не такий”. У “Листі до батька” він пише, що той мав прекрасну посмішку, міг весело говорити, але тільки до когось, а не до сина. Батьківської любові й тепла син так і не побачив. Дитина росте з батьком, але без батьківського розуміння співчуття – це перше, що поклало початок трагічного погляду’на світ. Майбутній письменник виявився настільки залежним від родини, що навіть одружитися так і не наважився. В уяві Франца завжди малювалася картина – батько каже йому: “Біжи. Чого ти стоїш?”
А сам у той же час міцно тримає його за руку. А хлопець хотів вирватися, створити власну родину, мати дружину, дітей. У його домі мали б панувати ласка, терпимість, щастя й свобода кожної народженої ним дитини. Але ж раптом він не впорається з обов’язками глави сімейства? І знову – письмовий стіл та чорні думки. Декілька разів Кафка був заручений, але так і не став під вінець.
Можна було б “знайти улюблену роботу, захоплення, втекти з родини, яка так пригнічувала. Але ж знов ні! Кафка примушує себе ходити на роботу. Він її ненавидить усі чотирнадцять років, але ходить туди щоранку. Ось і загнав себе у трикутник безвиході: “батько – наречена – робота”.
Ні розірвати гострі кути, ні обійти їх, ні змінити щось Кафка не міг, бо й не намагався. Він на собі сам поставив клеймо “комаха”, “нікчема”. Таким є і його герой Грегор Замза – він одразу змирився з тим, що отримав. Не протестує, не намагається випасти у вікно чи вискочити в двері, щоб врятуватися. Ні, він мириться з усім, що сталося. Єдиний раз у ньому прокидається власна гідність – коли рідні виносять меблі, а він рятує свою “даму в хутрах”. Це його власність – і її він нікому, не віддасть. От якби так Грегор чинив із самого початку – заявляв про себе, – тоді б і родина по-іншому думала про нього. Мати за час Грегорової хвороби ні разу не заходила в кімнату до сина, батько теж, Грета гидувала брати його тарілку руками…
Але Грегор бачив, що є інші люди. Та ж сама хатня робітниця, яка не гидувала ним, а навпаки, кожного ранку вона відчиняла двері та деякий час стояла й просто дивилася на нього. Значить, не всі люди такі, як у його родині. Але у самого Кафки було спотворене уявлення про власне значення в житті. Він був переконаний, “що мусить зникнути”,.і тоді родині буде легше жити без нього. Це й показано у новелі. “Слава тобі, Господи!” – ось реакція батька на смерть сина!
Кафка заповідав спалити усі свої твори. Він мав рацію. Адже він писав про себе і для себе. Кожен має свої претензії до рідних, до життя, але не кожен про це пише чи говорить. Хтось до кінця життя так і носить у собі невиплакані образи. А Кафка писав. Це був його порятунок. Крім письмового столу, був у Франца ще один друг – Макс Врод. Саме він не виконав заповіт письменника та замість того, щоб спалити рукописи, взяв і опублікував їх, а деякі ще й допрацював, дописав. Тепер люди знають багато з того, що Кафка, може, хотів би приховати.
У творах Кафки, як і в його житті, домінує позиція екзистенціаліста: “невелика трагедія роздмухується до гіпертрофованих розмірів”, людина живе з переконанням, що вона є самотня, нікчемна, зайва та має зробити тільки одне – померти. Саме для цього вона й приходила в цей світ. Експресивність, екзистенціальність, символізм – через таку призму треба читати Кафку.
Але мені здається, що завжди треба боротися за себе, не опускати руки, знаходити вихід з важкого становища. Як то кажуть, не можеш змінити обставини, зміни своє ставлення до них і в будь-якому становищі шукай позитивне. Недавно на уроці української мови нам читали текст для переказу про художника, у якого не було рук. 1 що він зробив? Він малював ногами! Молодець! Різні є люди. Але Кафка був саме таким, яким вія був, і в цьому теж є його цінність для світу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)