Тарас Шевченко – вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше
Перед вами ця прекрасна експозиція унікальних щипкових інструментів, яку організували аматори. Я пропоную вашій увазі зосередитися на тих інструментах, що набули популярності в Україні ще в давні часи й частково лишилися популярними й досі.
Вірш “Сон” був написаний Т. Г. Шевченком у Санкт-Петербурзі в 1858 році. У ньому поет змальовує долю матері-кріпачки. Вона тяжко працює на полі, а потім іде не спочивати, а годувати сина, який теж Там,
Скількох учнів проймає жах від одного лише нього прізвища. Як же можна говорити про улюблені поезії! Але ж… треба. І, взявши в руки збірку поета, я заглибилась у його поезії. Через дві години напруженої
Однією з найважливіших умов, що забезпечили піднесення справді народного, високоідейного, реалістичного сценічного мистецтва, було братерське єднання передових діячів російської і української театральних культур. Велику роль в становленні нового українського театру відітрав геніальний російський актор
Художник-Реаліст не заперечує волі вибору при наявності історичної необхідності. І Пушкін у своєму романі не уникав втручання випадків у долю героїв, “про він бачив у випадковому вираженні закономірності. У героїв роману є воля вибору,
“Щоб жити чесно, потрібно рватись, путатись, битись, помилятись Починати й кидати, і знову починати і знову кидати, і вічно боротися і втрачати. А спокій – душевна підлість”. Ці слова Толстого багато чого пояснюють в
Прозаїків з такою великою художньою енергією, як була вона у Ю. Яновського, світова література XX століття знає не більше двох десятків. Серед них – Хемінгуей і Ремарк, Айтматов і Маркес, Гончар… Всі вони, здається,
Вона так гарно, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак Любові, щирості, спокою. / І. Франко / Іван Франко належить до найвидатніших українських письменників дожовтневого періоду. Історія літератури знає небагато письменників,
До кінця свого життя Ганс Крістіан Андерсен зберігав дві найцінніші речі – олов’яного солдатика й троянду. Це були подарунки від дітей, які від щирого серця подякували казкареві за його талант. Дитинство майбутнього літератора було