Що я відкрив для себе в давньокласичній східній поезії
Справжнім відкриттям для мене в цьому році стало знайомство з творами персидського вченого та віршописця Омара Хайяма й азербайджанського мислителя і поета Нізамі Гянджеві. Відкриттям, тому що в їх творчості відбивається особливий менталітет східних народів, особлива духовність, особлива атмосфера. Усе це незвично для нашої європеїзованої свідомості. Крім того, завжди приємно розширити свій світогляд, своє знання про світ. “Схід – справа тонка”,- фраза, що добре запам’яталася нам по фільму “Біле сонце пустелі”. Дійсно, тут,
Цікава постать Омара Хайяма (1048-1131). Ось яку яскраву характеристику йому дає його ж сучасник: “Хайям був мудрець, що глибоко знав
Для друга гідного душа на все готова:
І в ноги вклониться, не вимовивши й слова.
Дізнатися хочеш ти, чи є на світі пекло?
Є пекло: з підлою людиною розмова. Певного простору і часу для людей – немає. Вони ладні догоджати тільки тому, хто вище їх за посадою, за чином, за родинними зв’язками. Такі люди завжди викликали зневагу, але поки є ті, яким лестять приниження та плазування підлеглих, будуть і такі, хто готовий принижуватися і плазувати.
Омар Хайям писав у жанрі рубаї – однієї з класичних форм східної поезії. У чотиривірші римуються 1, 2 і 4 рядки, іноді й усі чотири. Вони мають однакову кількість складів і пронизані єдиним музичним ритмом:
Всі таємниці пильно зберігай,
Щоб не дізнався нелюд і шахрай.
І зваж: як з іншими ти поведешся,
Того від інших і собі чекай.
Самотність… У цьому є своя драма. Однак є самотність вищої проби, коли людина, не бажає уподібнюватися до тих, яким за їх моральними якостями можна відмовити у званні людини. І ця самотність викликає повагу. Тільки мужня, горда і незалежна людина здатна не опуститися до рівня юрми ціною добровільного самовідчуження від неї. В унісон цим рядкам Хайяма звучать рядки сучасного російського поета, який нині мешкає в Ізраїлі, Ігора Губермана:
Когда кругом кишит бездарность,
Кладя на жизнь свое клише,
В изгойстве скрыта элитарность,
Весьма полезная душе. Інший жанр, інший час, інші швидкості й ритми, але – на жаль! – внутрішньо людина змінюється дуже повільно, і знов і знов виникає необхідність абстрагуватися від сірості, недоумства, обмеженості заради збереження власного “я” і душевного здоров’я.
Іноді, спостерігаючи за життям і часто бачачи торжество несправедливості, філософ-поет дозволяє собі різкі й навіть зарозумілі оцінки:
Кульгава старість, юність бистронога –
Все товпиться до вічного порога.
Недовго світом тішаться живі:
Всі підем геть, у всіх – одна дорога.
Хайям розуміє, що причина соціальної нерівноправності – у нерозумному устрої суспільства, але оскільки усе у світі створено Аллахом, поет звертається з викликом і докором саме до нього. Майстром іншого віршувального жанру, дуже поширеного на Сході,- газелі,- був азербайджанський поет і мислитель Нізамі Гянджеві (близько 1141-1209). Газель – невеликий ліричний вірш, який складається з 3-12 двовіршів. Основний зміст газелей – оспівування кохання до жінки, туга і сум з приводу нерозділеного почуття. У творах Нізамі ми знаходимо і виявлення життєвого досвіду, глибокої людської мудрості:
Скрізь, друже, таїна, куди не глянь,-
І де ключі до потаємних знань?
Не йди лихій судьбі наперекір!
Ось час прийшов – і ти знайшов шафір. Крізь століття долинають до нас слова азербайджанського мудреця, виховуючи в нас життєву стійкість і горду незалежність.
Перу Нізамі належать і декілька поем, найвідомішою з яких є “Лейла і Меджнун” (1188). Ця поема, заснована на стародавній арабській легенді, розповідає про нещасне кохання юнака Кейса (на прізвисько “Меджнун” – “Пройнятий коханням”) до красуні Лейли. Події розгортаються навколо обставин виникнення пристрасних ліричних віршів змученого коханням Кейса:
Покіль живе душа в мені, потіль
Не прийдеш ти,- і мій не згасне біль.
Ти безліч маєш на землі рабів,
Я ж сам себе твоїм рабом зробив.
Покіль про тебе пам’ятаю я,
Спокійна й радісна душа моя.
Тебе забуду – тую ж мить моє
У грудях серце каменем стає. Незвичайні для європейської поезії образи, особливо вишукані і тонкі, заворожують читача й відтворюють екзотичну ауру Сходу. Знайомлячись з творами давньокласичної східної поезії, відкриваєш для себе світ, знайомий до цього часу лише за казками про Шахерезаду та Синдбада-мореплавця: яскравий, витончений, але при цьому глибокий та мудрий. Кожний твір являє собою розкішний коштовний камінь у барвистій мозаїці світової літератури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)