Щастя і трагедія Івана та Марічки – героїв повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків”
Щаслива та людина, яка відчуває у своєму житті кохання. Це почуття дає їй крила і снагу, допомагає долати перешкоди, підіймає до зірок. Нещасна та людина, яка не знає любові або не вірить у неї. Кохання дає щастя, але може принести й нещастя. У кожного є своя історія кохання. У нашому житті чимало Ромео і Джульєтт, любов яких долає родинну ворожнечу чи інші серйозні життєві проблеми.
Хто й коли посварив роди Монтеккі й Капулетті, Палійчуків й Гутенюків, ніхто й не пам’ятає. Але в обох ворожих родах є діти, які кохають одне одного. Давня ворожнеча
Іван і Марічка, карпатські Ромео і Джульєтта, познайомилися під час кривавої бійки своїх рідних. Дівчинка вразила Іванка своєю надзвичайною реакцією на звичайний ляпас. Марічка поділилася з ним цукеркою, і людські стосунки взяли гору над родовим воронуванням. Їхня дружба переросла в кохання.
Іван стрункий і міцний, як смерека, має поетичну натуру. Світ для нього, “як казка, повна чудес”. Він намагається передати ті мелодії, які звучать у природі. Марічка, як і Іван, змальована в орелі музики і пісень. Що б вона не бачила в природі, що б не чула – все потім виливається в легку
Поки Іван пас вівці в наймах на полонині, з дівчиною трапилось нещастя. ЇЇ забрав із собою швидкий гірський потік. Не стало Марічки, зник і Іван. Через декілька років повернувся, одружився з Палагною, бо треба було жити далі. Та по-іншому склалися стосунки міх Іваном та Палагною. Їх обох захопили матеріальні інтереси: коли б худоби побільше, та як би грошей наскладати. Нічого поганого в багатстві людини немає, але коли матеріальне бере гору над духовним началом людини, то вона змінюється. Так склалося з Іваном. Між ним і Палагною не було духовного єднання. Тож не дивно, що Бог не дав їм дітей. Адже рід на Іванові, що зрадив інтереси роду, мав закінчитися.
Яскраво розповідає письменник про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Вічна таїна кохання живе в душі Івана й випливає “на поверхню” дивовижними образами. Туга за Марічкою вибиває його зі звичайного ритму життя. До нього долинає давно забутий голос:
І згадай мні, мій миленький,
Два рази на днину,
А я тебе і згадаю
Сім раз на годину.
Тоді він кидав роботу і десь пропадав. Зникав на декілька днів, потім повертався. Провину відчував лише перед худобою. Він марить коханою і уві сні, і на яву. Спочатку Марічка бачиться Іванкові живою, і він дивується, що вона жива і водночас ніби мертва. Поступово змінюється психічний стан героя. Він втрачає відчуття реальності і зовсім переходить у марення “зустріч із Чугайстром”.
Рятуючи Марічку від Чугайстра, хлопець пускається з ним у танок. Іван не дає йому перепочинку, щоб кохана встигла втекти. Іван заграв чарівну пісню, в якій злились і подих диких гір, і глибокі душевні сили самого Івана, і його кохання до Марічки. А з далини вже гукав голос коханої – голос, який він чує все життя, на який іде, шукаючи кохану, а знайти не може.
Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла давня ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. Він не міг жити без неї. Але, думаю, не зміг би жити (йому просто б не дали) із нею. Тому в будь-якому випадку кохання Івана та Марічки – трагічне.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)