Сатиричність зображення фамусовского суспільства

Ворожість реакційного дворянського середовища викликали й так звані ланкастерские школи взаємного навчання для народу, що виникли в Петербурзі в 1821 -1822 р. Школи ці, високо ценимие декабристами, організовувалися передовими офіцерами для навчання солдатів. “Перший декабрист” 2 У. Ф. Раєвський був арештований за пропаганду серед солдатів саме на уроках у ланкастерской школі, заведеної в дивізії декабриста генерала М. Ф. Орлова. Репліка княгині Тугоуховской:

Ні, у Петербурзі Інститут Пе-да-го-гический, так, здається, кличуть:
Там вправляються

в розколах і в безверьи Профессори!! –

Нагадувала сучасникам про обвинувачені в 1821 р. професорах інституту Галичі, Арсеньєві й інших в “відкритому відкиданні істин священного писання й християнства, що з’єднується завжди із замахом ниспровергнуть і законні влади”. Гасителем освіти був і Вчений комітет, що згадує в комедії. Майор В. Ф. Раєвський, пов’язаний з декабристським рухом, був арештований за чотири роки до повстання декабристів. В історії визвольного руху він одержав назву “першого декабриста”.

Сатиричність зображення фамусовского суспільства не порушувала історичної вірності намальованої

в п’єсі картини його життя й побуту. Реакційна критика намагалася опорочити “Горі від розуму”, применшити значення комедії обвинуваченням в упередженій карикатурності, що порушує життєву реальність. Однак на відміну від більшості сатиричних комедій XVІІІ в. Грибоєдов дає не абстрактне уособлення пороку, а, як правильно помітив Пушкіна, “різку картину вдач”. Фамусови, скалозуби, хлесто-ви, тугоуховские і їм подібні, хоча й носять у дусі старої комічної традиції нарочито підібрані прізвища, зовсім не карикатури. Подібно персонажам “Мертвих душ” Гоголя, грибоедов-ские герої смішні або огидні не тому, що їх зробив такими у своїх сатиричних цілях автор, а тому, що вони такі в самій дійсності

От комічна пара чоловіка й жінки Горичей. Чоловік, колись друг Чацкого, недавно ще бадьора й жива людина, що тепер опустився; по влучному визначенню Чацкого: “чоловік-хлопчик, чоловік-слуга… ідеал московських всіх чоловіків”. Він живе під черевиком своєї дружини, нудотної, манірної, світської московської дами

Владно й чинно тримає себе важлива московська бариня, баба Хлестова – уламок старого XVІІІ в., з моською, з арапкою-дівчинкою, що вона й за людина^-те не вважає. Під стать їй старий князь Петро – така ж руїна минулого
И поруч –
…людина… світський, Страшенний шахрай, шахрай:
Антон Антонич Загорецкий…

Як зауважує Гоголь, “страшенний мерзотник Загорецкий, лая скрізь і, до изумленью, усюди прийнятого, брехун, шахрай, але в той же час майстер догодити всякому скільки-небудь значній або сильній особі доставленьем йому того, до чого він гріховно ласий, готовий, у випадку потреби, зробитися патріотом і ратоборцем моральності, запалити багаття й на них зрадити полум’я всі книги, які не є на світі, а в тому числі й авторів навіть самих байок за їхні вічні глузування над левами й орлами й цим що виявив, що, не бояся нічого, навіть самої позорнейшей свари, боїться, однак ж, глузування, як чорт хреста” “.

Характерний для фамусовского суспільства й нікчемний горлань Репетилов. Образ Репетилова має дуже велике значення для розуміння ідейного задуму комедії й з’ясування політичної обстановки, що зложилася на початку 20-х гг.

Вульгарна-соціологічна критика необгрунтовано трактувала образ Репетилова як прояв політичного скептицизму Грибоєдова стосовно цілям і формам визвольного руху 20-х рр. XІX в. Насправді ж образ Репетилова в зіставленні з образом Чацкого свідчить про глибоке розуміння письменником того розходження, що існувало між дійсно передовими, вільнодумними людьми російського суспільства його часу й тим накипом московського клубного лібералізму й політичного пристосовництва, яскравим вираженням якої є Репетилов.

На початку XІX в. багато хто співчували ліберальному руху не в силу своїх ідейних переконань і шляхетних прагнень, а тому, що у дворянському суспільстві панувала мода на лібералізм, викликана лицемірними ліберальними обіцянками уряду. Мистецьки використовуючи “ліберальні” настрої Олександра І, деякі “ліберали” робили непогану службову кар’єру. Пізніше, у зв’язку із всі впливом, що зростав, аракчеєвщини, з одного боку, і, з іншої, з ростом антикріпосницьких настроїв у країні, особливо після повстання Семеновского полку в 1820 р., із все більшим загостренням боротьби двох ворогуючих таборів у російському суспільстві, багато хто, що видавали себе за лібералів, виявили своя теперішня особа ліберальних пустомель і горланів, від яких із презирством відверталися обоє враждовавших табору. В образі Репетилова Грибоєдов і викриває подібного роду лібералів, порожнечу й шумну діяльність яких він міг спостерігати під час перебування свою в Москві навесні 1823 г.

Репетилов не ладь покритикувати державну владу, але головним чином за свої власні невдачі по службі. Він захоплюється “секретнейшим сполучником”, ні на хвилину не замислюючись про його справжніх цілях. Під стать Репетилову й інші учасники “секретнейшего сполучника”: Олексій Лахмотьев, що вимагає на словах радикальних ліків, Левон і Боринька, “чудесні хлопці”, англоман князь Григорій, “геній” Удушьев Іполит Маркелич, що написав твір на тему “Погляд і щось”, і інші. Репетиловщина – це показний лібералізм, порожнє фразерство, настільки яскраво виражене в знаменитих словах Репетилова: “Шумимо, братик, шумимо…” і в репліці Чацкого: “Шумите ви? і тільки?”

Зриваючи всі й усілякі маски, з величезною викривальною силою Грибоєдов малює дійсний вигляд дворянско-крепост-нического суспільства, у якому люди цінувалися по числу приналежних їм кріпосних рабів. У цьому суспільстві, позбавленому честі й достоїнства, задавали тон “знатні негідники”, які грабіжництвом добували собі почесті й багатство, “лиховісні баби” начебто Хлестовой, шулери й донощики загорецкие, розповсюджувачі пліток, мракобіси, гонителі освіти

Люди фамусовского кола – користолюбці, егоїсти – проводять свій час у світських розвагах, вульгарних інтригах, плітках, лихомовстві. Як справедливо говорить Герцен, автор бачив власними очами ці “примари сановників у відставці, що прикривають орденами й зірками цілі безодні нездатності, неуцтва, марнославства, догідливості, гордовитості, низькості й навіть легкодумства, і навколо цих “небіжчиків, які забули поховати”, цілий мир клієнтів, інтриганів, тунеядцев, що ведуть життя, сповнену формалізму, етикету й позбавлену всякого суспільного інтересу” . У сучасній критиці “Горя від розуму” намітилася спроба принизити будинок Фамусова до “завулка Москви” і у зв’язку із цим переоцінка тих постановок комедії, у яких будинок Фамусова зображують подібним до вельможного особняка з колонним залом і блискаючими люстрами

Звичайно, побут вельможної Москви не відповідав ні чинові, ні званню, ні посадовому положенню Фамусова, однак будинок його й не завулок, і ставити положення Фамусова нижче положення Фоми Хомича, “начальника відділення” якогось відомства, значить необгрунтовано перетворювати його з пана в дрібного чиновника. Будинок Фамусова за рангом своєму в московському дворянському суспільстві можна було б зрівняти з будинком Ростових в “Війні й світі” Л. Толстого, які теж були не дуже вхожі у вельможний мир. Та й суспільна драма Чацкого різко б знизилася, май він своїм антиподом не представника панської Москви, а лише її завулка. Він і сам викликує: “Геть із Москви…”, тим самим, зв’язуючи фамусовщину з Москвою вцелом.






Твір на морально-етичну тему дружба.
Сатиричність зображення фамусовского суспільства