Розкриття й опис образа Григорія Мелехова
Михайло Олександрович Шолохов відбив долю народу, пошуки істини в переломні роки революції й громадянської війни у романі-епопеї “Тихий Дон”. Одним із центральних героїв роману є Григорій Мелехов. Він представник середнього козацтва, що виріс у міцній заможній сім’ї, що володіє певним статком. Але ніколи в цій сім’ї не користувалися найманою працею. Важка селянська праця для сім’ї Мелехових був звичною справою. Серед земляків Григорій різко виділявся незвичайним природним розумом, хоробрістю й спритністю, силоміць волі, глибиною
Але при всій гостроті розуму й природної тямущості Григорію важко самостійно розібратися у всіх суспільних перипетіях і протиріччях. Він не зустрів на своєму шляху політичного керівника, якому б міг беззастережно повірити, зрозуміти все що відбувається. Тому так безпомічний Григорій у суперечках з білими офіцерами. Скільки разів бувало, що він підсвідомо почував правду, але не вмів неї довести й змушений був підкорятися тому, із чим внутрішньо був не згодний. “Я, брат, чую, що отут ти неправильно гутаришь,- говорив він своєму начальникові штабу, офіцерові Копилову,-
Лежачи в госпіталі, Григорій розмовляє з більшовиком Гаранжой, що відкриває ока простому козакові на щирий зміст імперіалістичної війни. Григорій зненавидів війну, валили його подання про царя, про козачий військовий борг. Але, повернувшись у рідну станицю, Григорій заколивався у своїх нових переконаннях. Изварин заплутує його ідеєю створення самостійної козачої держави. Правда, і отут, не вірячи наклепу Изварина на більшовиків, Григорій не може протиставити йому чіткого світогляду. Григорій у вічних сумнівах, у пошуку істини. “Нічого не розумію… Мені важко в цьому розібратися… Блукаю я, як заметіль у степу…” – говорить він Изварину. Він воює те на стороні червоних, то в білих, насильно мобілізований, що сподівається відсидітися будинку
Григорій виявився для всіх чужим. Козаки не довіряли йому, тому що раніше він був червоним командиром, а коли він самовільно покинув білий фронт, що прийшли в хутір червоні теж не довіряли йому, тому що він був білим офіцером. Подвійне минуле, як проклін, ходило за ним. Під час контрреволюційного заколоту козаків Григорій командував повстанською дивізією, йому здавалося, що він воює за свою рідну справу, але прийшла біла армія й відновила дореволюційні порядки, і зрозумів Григорій, що він помилився в який вужі раз. Мечась від червоних до білого й назад, Григорій не може знайти свого місця в житті. Він хоче вирватися із цієї круговерті зовсім, залишитися осторонь від рішення складних питань” але це неможливо. Гине єдина любов Григорія – Ксенія. Все життя вони несли в серцях невгасимий вогонь почуття. Це була важка любов: заборонна, тому що Ксенія була чужою дружиною; беззавітна й віддана, те гірка й зі зрадами, тому що на вимогу батька Григорій женився на нелюбимій Наталі, а Ксенія, (переживаючи смерть дочки, утішалася в обіймах Листницко-5. Але всупереч всім випробуванням і негодам любов устояла. Григорій і Ксенія мріють про щастя вдалині від кривавих боїв, вони хочуть знайти в цьому двоколірному світі свій шлях, острівець миру й спокою. Але не дано третього шляху. Життя жорстоко обійшлося із Григорієм. У шляху на Кубань, до нового щасливого життя, гине Ксенія, і Григорій, зовсім надламаний, вертається додому. “Збулося те деяке, про що безсонними ночами мріяв Григорій. Він стояв у воріт рідного будинку, тримав на руках сина…”
Правдиво Шолохов показав трагічну долю людини, що не сумели вписати в обставини й час. В образі Григорія Мелехова яскравіше всього виявилося характерне для Шолохова прагнення не спрощувати життя, а показувати її у всій складності й суперечливості. У письменника немає примітивного розподілу людей на “поганих” і “гарних”, він показує, що ичеловек з гарними особистими якостями – чесний, принциповий, мужній – може робити злочини проти народу, якщо його свідомість обплутана неправдою
У романі-епопеї “Тихий Дон” М. А. Шолохов зобразив грандіозну картину життя козачого Дону з його історичними традиціями, своєрідним побутом, соціальними потрясіннями, людськими характерами й долями
Образ Григорія Мелехова – центральний в епопеї. Про нього відразу неможливо сказати – позитивний це або негативний герой. Занадто довго він блукав у пошуках правди, свого третього шляху, пролив багато людської крові
Його трагедія – це трагедія особистості, що невблаганний хід історії поставив перед необхідністю крутого повороту у своїй долі. Григорій з’являється перед нами як правдошукач. У пошуках правди він проходить найважчий шлях – шлях самопізнання. Цей шлях виявився для Григорія бездоріжжям у темну ніч: він зневірився в правду народу й віру в себе, став шукати забуття в пияцтві, у жіночих пещеннях, у бої проявляв “безглузду жорстокість”.
Але й у цей страшний період морального падіння в Григорію живе велика любов до рідної землі, рідній домівці. Це те єдине й, мабуть, найважливіше, що є в цього людини
Не для кровопролиття прийшов Григорій у цей мир. Змолоду він був добрим, чуйним до чужого лиха, закоханим в усі живе в природі. Якось на косовиці зарізав випадково дикого каченяти й з більшим почуттям жалості дивився на мертву грудочку. Але суворе життя вклало в його працьовиті руки шаблю
Як трагедія пережита Григорієм перша пролита їм людська кров. Вигляд убитого є потім і в сні, викликаючи щиросердечний біль
Перші зустрічі з більшовиками (Гаранжой, Подтелковим) набудовують Григорія прийняти ідею класової ненависті. Однак невиправдана нелюдськість Подтелкова, за наказом якого без суду були вбиті полонені, відіпхнула Григорія. Зробившись головою Донського ревкому, Подтелков став зарозуміл, жорстоким, сам брав участь в убивстві полонених
Не менш жорстокими були білогвардійці. Згадаємо ще більш криваве судилище – страта Подтелкова й усього загону червоноармійців. Шолохов нікому не прощає жорстокості: ні більшовикові Ведмедикові Кошевйму, що сжегли майже полхутора, що убили старої людини; ні садистові Митьке Коршунову, що по-звірячому расправились із полоненими, з матір’ю Кошового; ні самому Григорію, коли він рубав матросів, мстячи за себе, за брата, батька. Насильство породжує насильство. Григорій чуйним розумом це розуміє. Він страждає тому, що став на грані двох почав, “заперечуючи обоє їх”. Судячи із учинків, роздумам, переживанням Григорія, ми бачимо, що він часто шукає мирні шляхи рішення життєвих протиріч, не хоче відповідати жорстокістю на жорстокість: наказує відпустити полоненого козака, звільнити арештованих з в’язниці, кидається рятувати комуністів Котлярова й Кошового
Міжусобиці вимотали Мелехова. Але людське в ньому не згасло. От він на один день прийшов у рідний будинок, взяв на руки дітей… Як пахнуть волосся в цих детишек! Сонцем, травою й ще чимсь рідним. На очі Григорія навертаються сльози. Він мріє ходити по м’якій землі із плугом, тужить за мирним життям, по Дону, по любові Ксенії… А замість цього – кров, страждання, юрби полонених, непримиренна ненависть людей друг кдругу.
Чим більше втягував Мелехова круговорот громадянської війни, тим сильніше він мріяв про мирну працю: “Ніякою роботою не погнушаюсь. Моїм рукам працювати треба, а не воювати. Вся душа в мене изболелась”. І у своїх снах Григорій ходить по високих хлібах. Ця туга за мирним життям, споконвіку властивій людині, – найбільш дорогоцінне в змісті “Тихого Дону”. І сторінки, овіяні мрією про “гірко-солодке людське життя”, – найбільш поетичні. Талановитий художник, Шолохов надавав їм особливо важливе значення, уважаючи їх ключовими, що виявляють джерело мучень, причину трагедії Григорія Мелехова. Від горя, втрат, метань герой рано постарів, однак не розгубив людських почуттів. Щирість, чуйність, здатність до співпереживання, співчуттю ми спостерігаємо в Григорія протягом всього його життя. І особливо ці якості виразні в завершальних частинах роману. Героя потрясає видовище вбитих. От він ховає замучену жінку, безневинно вбитого доброго діда Сашку й дивиться у величезне небо, прислухається до землі, де продовжує кипіти життя
Не раз ридання трясуть Григорія. Він випробовує почуття беззвітної жалості до людей, йому хочеться “відвернутися від бурлившего ненавистю, ворожого й незрозумілого миру”.
Але людини буває важко зупинити, коли розум його потьмарений цією ворожнечею. І докором Григорію звучать слова його матері: “Ти Бога-Те… Бога, синок, не забувай…”
Скорботний лик Божої Матері на каплиці, де був похований Валет, і напис говорили про те, що нора одуматися, припинити кровопролиття, згадати про призначення людини на землі
Люди народжуються, умирають, радуються, горюють… І це прекрасно, уважає Шолохов. Страшно насильницьке переривання життя, на яке права не дане нікому. Тому Шолохов не шукає правих і винуватих у війні, тому що немає виправдання вбивству
Усе минущо, вічне лише життя… Своїм романом “Тихий Дон” письменник звертається й до нашого часу, учить шукати відповіді на життєві питання, визначати моральні цінності не на шляху нетерпимості й війни, а на шляху миру, гуманізму, милосердя
(1 votes, average: 5,00 out of 5)