Як ми поверталися з екскурсії (твір-оповідання)

Цього літа зі своєю родиною я відпочивала у Криму. Звичайно, я дістала багато яскравих вражень, але найбільше запам’яталася прогулянка катером…

Одного дня, вільного від походів на пляж та екскурсій, мені трапилася нагода побувати у Місхорі. Наші знайомі, котрі вже встигли там побувати, захоплено розповідали про славнозвісні кам’яні скульптури та Русалку, що знаходиться в самісінькому морі.

Отож на світанку пішки вирушили. Йти було далеченько, але з моря повівало свіжим вітерцем, тому хода була легкою…

Проте зовсім іншим

виявився зворотний шлях. Сонце почало по-літньому припікати, повітря було сухим та гарячим, всі ми були стомлені. І раптом чуємо: “Наступний рейс Місхор-Алупка за 20 хвилин”. Це було просто чудово – повернення додому на катері, навколо тільки море і свіжий бриз!

– Будь ласка, сім квитків до Алупки, – сказав тато касирові.

– Вибачте, але запізнилися… Лишилося тільки шість.

– Ось так!

– Я можу запропонувати квитки на завтра, якщо це вас влаштує…

– Ні, дякую. Але ми візьмемо ті шість, а там розберемося.

Ми сподівалися купити зайвий квиток на руках. Проте час минав, а квиток знайти все

ще не вдалося. Так, бігаючи по пристані, ми дочекалися катера.

І от до відпливу лишалося кілька хвилин, а ми ще не могли зайти на падубу. Я лише спостерігала, як багато людей радісно вмощувалися біля вікон катера…

– Ой, Льовику, любий! Я забула там свою парасольку! – почувся голос заклопотаної жінки.

– От так горе!

– Доведеться лишитись… А що ж з квитком?..

– Вибачте, здається у вас є зайвий квиток?

– Так, звичайно. Ось, беріть його, але швиденько, бо катер ось-ось відчалить!

Я лише встигла подякувати добрій жінці за таку послугу і вскочила на палубу. За юрбою туристів я побачила вільне місце біля вікна…






Любов до землі благо чи зло.
Як ми поверталися з екскурсії (твір-оповідання)