Роздуми над сторінками книги А. І. Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ”
12 лютого 1974 А. І. Солженіцин опублікував звернення до інтелігенції, до молоді, до всіх співвітчизників, в якому він закликав боротися з насильством в Радянському Союзі. Коли насильство в країні набирає силу, воно кричить: “Я – насильство! Розійдись, розступилися – роздавлений! “Влада до насильства завжди вдається від немочі, нездатності управляти країною на основі законів. Насильству, щоб підтримувати себе, необхідно виглядати пристойно, тому воно вдається до брехні. Брехня теж зацікавлена в насильстві. У зверненні письменник заявляє:
Себе, вдався знову ж таки до насильства
Перший том “Архіпелагу” містив докладне дослідження всього того, що доводилося випробувати людям, перш ніж потрапити до концтабору: системи арештів та різних видів тюремного ув’язнення, тортур слідства, судових і позасудових розправ, етапів і пересилок. У другому томі книги Солженіцин досліджує вже головну і основну частину імперії ГУЛАГу – “винищувально-трудові табори”. Ніщо не проходить тут повз увагу автора. Історія виникнення таборів, економіка примусової праці, структура управління, категорії ув’язнених і повсякденний побут табірників, становище жінок і малоліток, взаємини пересічних зеків і “придурків”, кримінальних і політичних, охорона, конвоювання, осведомітельская служба, вербування стукачів, система покарань і “заохочень “, робота лікарень і медпунктів, різні форми умертвіння і нескладна процедура похорону ув’язнених, все це знаходить своє відображення в книзі Солженіцина, Автор описує різноманітні види каторжної праці зеків, їх голодну пайку, він вивчає не тільки табірний, але і найближчий прілагерний світ, особливості психології та поведінки ув’язнених і їх тюремників. Це ретельне художнє дослідження засноване на достовірних фактах. Правда, друга книга не викликає такого приголомшена, потрясіння, морального шоку, як перша, – може бути, тому, що вона друга. А може бути, це враження пов’язане з тим, що я вже раніше прочитав кілька книг на ту ж тему (В. Шаламов, Л. Розгін, Є. Гінзбург).
У якомусь журналі я прочитав, що коли у Воркуті почали копати котлован для фундаменту нової школи, то ківш екскаватора, ледь знявши тонкий верхній шар грунту, виявив величезну кількість людських кісток, Це була, звичайно, не стоянка первісної людини, і ніхто з археологів сюди не прибув. Це була одна з величезних братських могил, що виникали біля північних таборів, коли у великі, ще з осені вириті котловани всю зиму скидали тисячі трупів померлих або розстріляних в’язнів, щоб закопати їх лише з настанням короткого північного літа. Будівництво школи тимчасово перервали. Вночі кістки зеків відвезли і закопали десь за межею міста (нічим помітним не зазначивши й цього нового кладовища). А на місці колишньої братської могили добудували школу.
Щоб минуле не повторилося, необхідне там, де були найбільші концтабору, спорудити меморіали, відновити в музейному порядку табірні бараки, зони, вишки і шахти, поставити пам’ятники на незліченних табірних кладовищах, де поховано, ймовірно, не менше наших людей, ніж їх полягло в роки Великої Вітчизняної війни. Запалити Вічний вогонь і на мармурових плитах викарбувані імена померлих і вбитих. Це буде. А поки єдиним пам’ятником їм стали книги. Надовго переживе своїх гонителів і ніколи не буде забутий величезну працю “Архіпелаг ГУЛАГ”, який присвячений всім тим, хто загинув у таборах і “кому не вистачило життя про це розповісти”.
У книзі “Архіпелаг ГУЛАГ”, що відкрила очі сучасників на злочини тоталітарного режиму, яскраво окреслилася моральну позицію автора – “неучасть у брехні”. Вона перегукується з позицією Л. М. Толстого – “непротивлення злу насильством”. Здавалося б, яка користь від утопічною ідеї зруйнувати насильство не боротьбою з ним, а простим неучастю в його підтримці? Але запитаємо себе: ті зміни, які почалися в нашій країні трохи більше десяти років тому, – хіба виявилися б вони можливі, якщо б у нашому суспільстві, у всіх його шарах не визріло за ці роки чи не загальне презирство й огиду і до тих, хто уособлював собою зло і насильство, і до їх жалюгідним прислужникам, що затопили країну демагогією і брехнею? У створенні такої суспільної атмосфери велику роль зіграли чесні книги нашого сучасника, видатного російського письменника Олександра Ісайовича Солженіцина.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)