Роман Василя Барки “Жовтий князь” – книга пам’яті жертвам голодомору
Роман Василя Барки “Жовтий князь” вийшов окремою книгою у Нью-Йорку 1963 року. Це перший в українській літературі великий прозовий твір про штучно створений голодомор в Україні 1932-1933 років. Після революції 1917 року і братовбивчої громадянської війни Україні довелося пережити і наступні авантюрні експерименти більшовиків – колективізацію, ліквідацію “куркульства як класу”. А більшовики старалися, як могли: “вибивали” із “борщо-ідів” все до останньої зернини, не залишаючи навіть шматка хліба. На Україну опустився морок
Родина Катранника – це щирі, людяні, чесні, працьовиті селяни. Миром Данилович – батько великої родини – спочатку вірив, що революція зміннії, життя селян на краще. Але зі зміною влади селяни опинилися в катастрофічному становищі. Вони жили за часів сталінської тоталітарної системи, яка намагалася будь-що вселити страх перед владою в душах селян, змінити в їхньому житті все на інший, гірший лад. Раніше ходили селяни щонеділі до церкви, а за нової влади – на лекції та агітзбори. Знищили церкви – побудували сільради, іш гадали плани хлібозаготівель, щоб залишити селянські сім’ї без хліба. У Мирона Катранника, як і в інших селян, забрали всі запаси. І він, щоб урятувати сім’ю від голодної смерті, весь час шукав що-небудь їстівне. У робітника олійного заводу купив чотири кружки макухи; їздив міняти речі на лузгу; копав напівмерзлу картоплю; годував сім’ю кониною, яку знайшов у полі; руйнував мишачі гнізда із запасами зерна; ловив горобців, ховрахів. І смерть його символічна – він помирає на порозі рідного дому від голоду з хлібиною у торбі. Мати й жінка Мирона Даниловича теж роблять усе, щоб зберегти життя дітям, – останній шматок віддають їм. Діти не штовхаються за зайвим шматком, діляться між собою останнім.
Не обминуло горе сім’ї Катранників: помирає Мирон, мати, старший син І Оленка. Наостанку з великої родини залишалися живими двоє – мати Дар’я Олександрівна і син Андрійко. Але добуваючи хліб у місті, вони загубили одне одного. Повернувшись додому першою, мати спекла коржик, сховала його й повернулася на станцію шукати сина. Пізніше прийшов Андрій. Знайшовши коржик, він з’їв половину, а решту залишив мамі. Та не вдалося врятуватися Дарії Олександрівні: від голоду й розпачу вона помирає. Із усієї родини, колись великої і працьовитої, живим залишився лише Андрійко. Родина Мирона Катранника уособлює всіх, хто пережив страшні роки голодомору і не втратив людяності, хто зберіг моральні принципи. Роман В. Барки “Жовтий князь” – це пам’ять про п’ять мільйонів селян, які загинули від голоду 1932-1933 років в Україні. Він застерігає: ми ніколи не повинні забувати справжньої історії свого народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)