Родинно-побутова лірика
Жартівливі пісні – численні за кількістю і розмаїті за тематикою – становлять значний розділ української народної пісенності, це здавна було відзначено фольклористами. Ще в середині минулого століття М. Закревський підкреслив, що в цих піснях бачимо “привілля для веселощів, іронії, дотепу українця, без яких він не може жити. Ця веселість тим привабливіша, що вона непідробна, природна; а дотепність, неначе іскра, часто з’являється несподівано і з блиском”.
Пісні про кохання – становлять найбільший масив родинно-побутової
Глибоке й сильне почуття підказує звичайній селянській дівчині слова, повні хвилюючої поезії. Виспівуючи свою любов, дівчина добирає зворушливі у своїй простоті й правдивості слова. Для неї від миленького кращого немає, бо в нього все гарне: “любая розмова”, “та що сам молод, під ним кінь ворон, ще й в сопілку грає!”,
В уяві юнака також постають найпоетичніші образи, коли він думає про свою милу – червону калину, чорноброву, пишну,- “ой як вона заговорить – як у дзвін задзвонить, ой як вона заспіває – село розлягає”.
Пісні про родинне життя – говорять про радість і смуток, щастя материнства й горе сирітства, сімейну злагоду й незгоду; чимало пісень складено жінками, нещасливими в сім’ї. Досліджуючи зображення жіночої недолі в українських піснях, І. Франко писав: “Зустрічаємо дуже багато так сумовитих, так жалібно болющих, розкриваючих нам таку многоту недолі, що, вдумавшись в ті пісні і в те життя, котре їх викликало, ми не можемо но вжахнутись, не можемо не спитати самих себе: невже се правда?!” Правдою було те, що часто дівчину видавали заміж тільки з розрахунку на кращий майновий стан жениха. А потім, у чужій сім’ї, вона ставала наймичкою, над якою збиткувалася свекруха, бо “невістка – чужа кістка”; під’юджуваний матір’ю, чоловік брав у руки нагайку.
Ой там за горою, там за крем’яною
Не по правді жиє чоловік з жоною.
Вона йому стелить білу постелечку,
Він на ню готовить з дроту нагаєчку…
Горе було й тій жінці, що “мала мужа пияка, бо він піц не робит, тільки п’є, як прийде додому, як додому прийде, жінку молодую б’є”. Сімейні драми, як слушно зауважив І. Франко, у більшості випадків були основані “не на грубих ти варварських обичаях народних”, бо “чуття і здоровий розум народу супротивляються їм”, а викликані вони тиском “поганих обставин економічних”.
Колискові пісні виділяються в окремий цикл, тому що мають чітко окреслені тематику і функцію, вони призначені тільки для одного слухача – дитини і мають тільки одного виконавця – матір або близьку людину. Мати й дитя – це найпрекрасніший образ із загальнолюдської скарбниці духовності. “Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим”,- писав Т. Шевченко. Чуттєвий зв’язок, що з дня народження існує між матір’ю та дитиною, дістає вірне відбиття у зворушливо щирих і безпосередніх колисанках. Всю любов, ніжність, бажання бачити своє дитя щасливим, розумним, здоровим, гарним матір вкладає в невибагливі рядки і простеньку мелодію, організовану ритмом гойдання колиски. Монотонний; тижесенький наспів і пестливі лагідні слова мають заспокоїти, приспати дитину, тому м’якенькими лапками підступає до мальованої колисочки пух настий, волохатий, муркотливий котик, голуби приносять на крилечках сон – дрімоту; і реальні котик, голуби, ластівочки, і фантастичні Сонко і Дрімота в колискових піснях діють як люди, що цілком відповідає дитячому первісному світосприйманню; ці пісні водночас є і першими уроками, що в доступній формі знайомлять дитину з побутовими речами і моральними цінностями, приохочуючи до працелюбності, порядку, доброти і справедливості.
Соціально-побутові пісні
Бурлацькі пісні – Бурлаки – це селяни, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали самі до себе; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: “Степ веселий, край далекий, та ніде прожити”. Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується тісний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Настрій туги за рідним краем, сім’єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних в народній ліриці: схилена вишнева гілка – дружина, що втратила надію па повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі – бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває – туга, що точить бурлака.
Козацькі пісні – пов’язані з історією народу; найдавніші з них оспівують героїзм захисників вітчизни від турецько-татарських загарбників, готовність молодих патріотів пожертвувати родинним затишком, а може, й життям,- тому в цих піснях важливе місце займає мотив прощання з родиною, битви з ворогом і героїчної загибелі козака. “Моя прекрасная, могучая, вольнолюбивая Украина туго начиняла своим вольным и вражьим трупом неисчислимые огромные курганы,- з романтичною піднесеністю і захопленням писав Шевченко, – она своей славы на поталу не давала, порога деспота под ноги топтала и – свободная, нерастленная – умирала. Но напрасно грустны и унылы ваши песни, задумчивые земляки мои. Их і пожила свобода, а пела тяжкая одинокая неволя”.
Кріпацькі пісні – вражають силою реалістичного зображення тяжкого підневільного життя селян, протесту проти приниження людської гідності і безправ’я у його буденних проявах, “осавули з иагаями на панщину гонять” не тільку молодих і здорових, але й старих та немічних і навіть малих дітей, а поскаржитися не можна, бо зараз “бере савула з козаками по сто палок бити”.
Пісні були чи не єдиною розрадою і розвагою кріпака. Чув їх і малий Тарас Шевченко.
Ой у неділю ранесенько до церкви дзвони дзвонять,
А нашого вельможного пана десятчики на панщину гонять.
Ой годі вам, препогані хлопи, до церкви ходити,
Ідіть на свого вельможного пана роботу робити!
Наймитські та заробітчанські пісні – тематично поєднані з бурлацькими. В них теж ідеться про долю наймита, “що робить, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає”. Бідняки, що домовлялися працювати на хазяїна певний строк, потрапляли в найтяжчу кабалу:
“Ой матінко-зірко, як у строку гірко –
Звертається до матері дівчина-наішичка,- ні їсти, ні нити, ні сісти спочити…” У відчаї вона готова прийняти смерть: “ти, сира земелька, прийми отця й неньку й мене, молоденьку, щоб я не ходила, в наймах не служила, чужої роботи тяжко не робила…”
Наймита зневажають, називають “неробою”, його годують цвілими сухарями, гонять після тяжкої роботи на полі ще й носити воду, пасти волів:
Приймай, жінко, з стола вареники,
Бо йде наймитище.
Постав йому вчорашнього борщу,
Нехай він похлище.
Але й це ще не найбільше горе, буває, що хазяїн спроваджує наймита в солдати замість свого сина: “Ой у лузі та при березі зацвіла Калина… Не за кого піду я в солдати за хазяйського сина!”
Рекрутські та солдатські пісні – як і чумацькі, мають багатото спільного з козацькими піснями: в них звучить туга за домівкою, за ріднею, нарікання на долю; один з провідних мотивів – прокляття панам, які насильно оддали в солдати, офіцерам, які знущалися з новобранців; зображені картини кривавих боїв, страждань і смерть поранених, які ненавидять тих, хто затівав війну:
А хто хоче воювати,
Дай му, боже, помирати!
Велику групу складають пісні про рекрутський набір; це були, як пише І. Хоткевич, пісні “безпомічності, покірності всесильному режимові:
Ох, і то ж не маки –
То наші козаки,
Тож наші козаки,
Та все новобранці,
Що понабирали
В неділеньку вранці…
І дивний незвичайний хаос утворили ці звуки, перемішавшися зі стогоном матерів, сумом батьків і риданнями покинутих дівчат”
Чумацькі пісні – чумацький промисел в Україні відомий з XV ст., а його розквіт припадає на XVІІІ – поч. XІX ст. Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, яку привозили на волах з Дону і з берегів Чорного й Азовського морів.
Довгий шлях, невлаштованість побуту, небезпека ворожих нападів, хвороби і смерть на чужині – основні мотиви чумацьких пісень. В них показані й причини, які змушували селян вдаватись до чумакування:
Ой тим же я чумакую,
Що так мені лучче жити:
На панщину не ходити,
Подушного не платити…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)