Рильський: “Серпень з вереснем стискають”
В персоніфікованих образах серпня й вересня, що “схрестили довгі шпаги несмертельні” (перший вірш), змальовано боротьбу між літом і осінню. Головний образ цього вірша – медова земля. Такою стала Україна, вся наша країна в епоху соціалізму. Образ медової землі, навіяний поетові народною творчістю (зокрема казками), втілює думку, що в радянський час перетворились у дійсність вікові мрії трудящих. Другий вірш можна зіставити (за контрастом) з віршем Т. Шевченка “І золотої її дорогої”, в якому великий поет з болем писав про долю хлопчика-сироти
І думав радісно, що, може, цей З брунатними ногами пастушок Водитиме у далеч незабаром Бадьорі гомінливі поїзди, Дороги буде прокладати рівні Крізь наші одволожені поля, Сам вітром, блискавицею, вогнем Зелені розтинатиме
У творчості Рильського порівняно часто зустрічається цей жанр (“Мости”, “Нащадок” та ін.). У віршах-роздумах поет найчастіше користується білим (неримованим) віршем. Білий вірш, написаний п’ятистопним ямбом, наближається до розмовної мови. Тут же можна запитати учнів, які вони знають вірші-роздуми Шевченка (“І золотої й дорогої”), Лесі Українки (“Коли втомлюся я життям щоденним”, “Дим”). В образі діда-винахідника (третій вірш циклу) показано великі творчі сили народу, розбуджені до життя революцією. Дід винайшов простий прилад, “щоб нищити прозорих розбишак” (шкідливих лугових метеликів). До революції з нього тільки поглузували,
Але тепер – цікаві стались речі На цій землі! І швидко й до ладу! Як чорнобривець, очі молодечі На зморшкуватому цвіли виду.
Любов до батьківщини, говорив М. І. Калінін, “…виявляється у різних людей в найрізноманітніших формах. Треба в кожної людини знайти і показати цю любоїв, висловивши її не умоглядно, а конкретно” 1. У літературі і мистецтві українського народу є багато творів, в яких любов до батьківщини втілена в пейзажних образах і картинах. Яскравими прикладами є “Заповіт” Т. Шевченка, М. Коцюбинського, “Веснянки” П. Грабов-ського, ряд віршів І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини та багатьох інших. Рильський тонко відчуває красу рідної природи, художнім словом уміє намалювати яскраву пейзажну картину. Друга строфа вірша – це локальна (місцева) зарисовка багатої осені, кольори, аромат і звуки якої вбирає, бачить і слухає поет-мисливець. Тут до речі буде нагадати, що Максим Рильський не раз порівнював працю поета з працею мисливця-слідопита. Так, ще у збірці “Крізь бурю й сніг” він писав:
Як мисливець обережний, Звіробійний довголітній, Посивілий слідопит Прилягає теплим ухом Щоб почути шум далекий До ласкавої землі, Так і ти, поете, слухай Голоси життя людського, Нові ритми уловляй… (“Як мисливець обережний”).
Багатство ранньої осені передається за допомогою деталей: “ситі крижні”, “густий верболіз”, “невпокійливі шпаки”. Підкреслені епітети відіграють важливу роль у змалюванні осені, вказуючи, що в природі настала пора дозрілості, пора, коли перелітні птахи збираються відлітати у вирій. Намальована поетом картина збуджує наші почуття, викликає різноманітні уявлення. Поет створює звукові образи: “просвистіли ситі крижні”, “гомонять перед нічлігом… невпокійливі шпаки”; зорові – “що одна правиця – сонце, друга – місяць-молодик”; дотикові – “серпень з вереснем стискають один одному правиці”. Картина осені допомагає розкрити головні пейзажні образи вірша: медова земля, оновлені поля. Такою стала паша земля завдяки героїчній праці народу, який усвідомлює себе господарем цієї щедрої землі. Активне ставлення радянського народу до життя передано у вірші персоніфікованим образом праці (“смуглява ходить праця по оновлених полях”), зображенням діяльності людей, які підкорю-ють Арктику, зрошують пустелі, освоюють нові землі:
Прокладають путь сувору Молоді аеронавти, І домують на крижині Мореплавці молоді… Добувають воду світлу, Росять жадібні простори, Живоносне зерно сіють..
Гуманістичний характер творчої праці радянських людей підкреслено епітетами “добувають воду світлу”, “живоносне зерно сіють наші сестри і брати”. Останні слова передають почуття любові до народів-братів, які творяті нове життя “в глухих степах азійських”, на далекій півночі. У вірші є свій ліричний сюжет, який передає наростання почуттів поета чи ліричного героя. Якщо на початку змальована картина осені, яку поет сам бачить, то далі він вже уявою своєю домальовує неосяжні простори нашої землі, де невтомно в ім’я людини і людства працюють радянські патріоти. Любов до оновленої землі, її людей переходить в захоплення. Так народжується ліричний відступ, який, завершуючи вірш, поетично формулює його ідею – беззавітно служити Вітчизні і народові, присвятити їй нові пісні.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)