Реальні та фантастичні картини чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча “Чорнобильська мадонна”
Реальні та фантастичні картини чорнобильської трагедії в поемі Івана Драча “Чорнобильська мадонна”
Чи знаєш ти, світе, як сиво ридає полин,
Як тяжко, як тужно моєму народу болить!
/ Б. Олійник, “Сім” /
Споконвіку в дзвони били на сполох, скликали людей гуртом боротися проти біди чи запобігати їй.
У різні часи тривожно дзвонили дзвони. Різні часи, різні причини трагедії, а горе співзвучне: і в Чорнобилі, як на війні, гинули люди.
Дзвони Чорнобиля… Від них віє гіркуватим запахом полину. Чи, може, димом? Сама атомна смерть
Упала зірка Полин…
Чорнобиль (полин) – назва лікарської рослини. Страшна іронія – місто з такою мирною і доброзичливою назвою стало символом страшної біди. І вже звучить як “чорне билля”, щось випалене, висушене, мертве.
Цьому загальному горю присвячена поема І. Драча “Чорнобильська мадонна”.
Чорнобиль – і Мадонна. Якось навіть не в’яжуться докупи ці слова. Мадонна – Богородиця – Мати. Берегинею називали її русичі. На її образ молилися, їй складали гімни композитори і поети, їй присвячували полотна живописці.
Немає в мене слів…
Мовчання тяжко душу залива…
І жестами німий возговорив…
Хай жестами, але сказати мушу.
Іван Драч вірний собі: складні образи, чергування римованих рядків з білим віршем і навіть з прозою.
Перед нами мадонна (жінка), на плечі якої звалився тягар наслідків чийогось злочинного недогляду, що став незрівнянним лихом для усього народу. Мадонна, у якої випадає волосся, яка божеволіє, народивши нездорову чи мертву дитину.
У юрмищі Хрещатинського дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина…
Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти ходила?
Від Ірода себе не вберегла –
тебе накрила та нечиста сила.
Скільки матерів втратили тоді й дорослих молодих синів! Як на війні…
За мудрість всесвітню дурних академій
Платим безсмертям – життям молодим.
Якщо й є у цьому перебільшення – воно викликане відчайдушним болем поета, який завжди сприймав горе народу, як власне, і ніколи не мовчав. Усіма своїми клітинами він відчуває, що поряд з тими пожежниками, які першими кинулися в атомне пекло горить і його син.
Той огнений хрест, а на ньому і в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджені в руки,
Бо губи горять од пекельної муки.
Адже цих хлопців ростили матері не заради смерті, а заради життя! То доки ж будуть божеволіти наші матері?
Після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі на каменях зосталися відбитки – силуети людей, які згоріли, залишивши свою тінь. Чи не на таку тінь стала схожою жінка із розділу “Солдатська мадонна”? Хлопці рубають і закопують отруєний ліс, а щоранку на піску з’являються сліди босих жіночих ніг
Ми пускали вівчарку
Не бере вона босий той слід.
То хто це – ще одна мадонна, реальність, чи дух?
Генерал сподівається:
Матір я взяв із села,
А вона мені з Києва
Третій раз уже боса втекла…
Не безпідставно б’є на сполох тривога поета. Роками після самої трагедії продовжують вмирати люди – від онкологічних захворювань щитовидної залози, від лейкемії. При такій біді медицина часто безсила. Не могло ж населення трьох великих областей заритися на три фути в землю, як жінка, про яку згадує І. Драч у своїй поемі, або загорнутися у целофан, як баба з коровою.
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п’є воду?!
А Чорнобильська мадонна “дивиться в душу”, “палить очима до дна”, вона виростає у символічний образ.
Закінчується поема урочисто-печально і по-людськи тепло:
Хто ж там сиву посміє займати?
Сіль пізнання – це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!
Несуть на руках цілу планету матері… То, може, нам всім слід замислитися над тим, що робити, щоб це “дитя” не було таким хворим?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)