Рання лірика Максима Рильського
Багатогранний талант М. Рильського виявився передовсім у поезії. Дуже рано проявився у нього потяг до літературної творчості. Цьому сприяло і навколишнє оточення (хлопчик зростав у прогресивному культурно-мистецькому оточенні, де шанувалися рідна мова й культура, музика й поезія), і мальовниче село Романівка, де жив майбутній великий поет. Тут він почав пізнавати світ як “таємничу, ледве розкриту книгу”. Різні грані цього світу – “стоголосе поле”, “біла гречка”, “вітер кучерявий”, “садок, що біліє цвітом і тихо ронить
Перші віршовані рядки Рильський написав уже в семилітньому віці. А перша збірка поезій “На білих островах” вийшла, коли авторові було п’ятнадцять років. Ліричний герой поета-гімназиста прагне знайти правдивий шлях у житті, плекає неясні надії осягнути бажану мету. Душу його бентежить нещасливе кохання, неясність перспектив, невдоволення життям. І все ж у ранніх поезіях Рильського брало гору здорове начало (“Дівчина”, “Як ти, весела”, “Гей,
Понад півтораста віршів склали другу книжку Рильського “Під осінніми зорями” (1918). Природа рідного краю – головний образ поезій цієї книжки. Є тут ще незрілі, наслідувальні вірші, але є й справжні поетичні шедеври, які хвилюють нас і понині:
На білу гречку впали роси,
Веселі бджоли одгули,
Замовкло поле стоголосе
В обіймах золотої мли.
Світлими почуттями живе ліричний герой мініатюри “Поле чорніє. Проходять хмари…” Серце його відсвічує радістю: настала весна! Відчувається, що він закоханий у рідну землю, що він любить життя. Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім питаннями (“Де вас подіти, зелені надії?”). Хіба ж можна байдуже споглядати весняну красу рідного краю? Тому й вириваються з грудей слова натхненої любові: “Земле! Як тепло нам із тобою!” Поезія з її прозорими тонами й барвами сповнює серце читача радістю життя.
У поезії “Яблука доспіли…” все дихає щедрістю благодатної української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю людських почуттів, коли навіть розлука з коханою сприймається як закономірний розвиток життя в усій його повноті. Всього 12 рядків, а перед нами ніби відкривається простір прибраного осіннього поля і безкрайнього неба. Життя прекрасне і немає кінця цій красі. Образ достиглих яблук уособлює мудрість і спокій душі героя під час розставання.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
Погляди М. Рильського на завдання поета і поезії відтворені у збірках “Де сходяться дороги” і “Гомін та відгомін”. Вони засвідчили, що митець починає заперечувати вічність і незмінність естетичних законів.
Лиш дурневі здається,
що ті самі цвітуть квітки
і що те саме небо
на землю плеще голубе вино.
У поезії “Човен” він закликає митців вивчати життя, гостро ловити “зміни днів і літ”, відкидати дрібниш, щоб потім збирати “пишну золоту пшеницю великих дум і постатей ясних”. Отже, уже першими своїми творами М. Рильський владно заявив, що в українську літературу прийшов поет, який має свій чудовий, неповторний голос. Замислено-сердечний лірик, він поринає у світ краси, природи, любові. “Краса і думка – дві сестри-близнята”, – стверджує М. Рильський.
Ранні поезії М. Рильського – це ліричні шедеври, в яких відбито глибину і щирість почуттів, вишуканість вислову, сміливе переосмислення класичних мотивів, тем, героїв, розкрито багатий внутрішній світ ліричного героя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)