Раковецький Замок
Руїни замку містяться на південній околиці села, у надзвичайно мальовничій місцевості. Це – мисоподібна тераса крутосхилу, що переходить у стрімкий правий берег Дністра. Звідси відкривається велична панорама річки, що широкою підковою охоплює село з околицями. Від колись щільно забудованого, хоч і невеликого замку, нині збереглося небагато: північно-західна вежа та фрагмент південно-східної, що пізніше правила за каплицю.
Раковець – одне з найдавніших поселень Галичини, відоме за матеріалами гродських і земських книг з 1440 року. Однак
1667 року, в Турецьку війну, замок вистояв під час
Наприкінці XVІІ століття там, де містився Раковецький замок, була переправа через Дністер, а в замку зберігалися запаси провіанту й амуніції. Саме тому цей важливий воєнно-стратегічний об’єкт ставав місцем військових сутичок. У часи Барської конфедерації (1768 р.) замок спалили. У 40-х роках XІX століття власником Раковця був Дверницький: він збудував серед руїн поташню, яка через кілька років згоріла. Наприкінці того ж століття власником руїн став Шмуль Баран. Від часів занепаду замку місцеві жителі потроху розбирали споруду: огорожі їхніх садиб муровані з червонястого замкового каменю.
Із збережених руїн не можна визначити розпланувальну структуру та характер забудови замку, про особливості споруди можна говорити лише на підставі сукупного розгляду всіх даних – натурних, іконографічних, писемних.
Замок був у плані неправильним багатокутником, форма його підпорядковувалася абрису майданчика. Він мав загальні розміри 40х60 м, коли не рахувати веж, що виступали за периметр обо-ронних мурів, їх було три: південно-західна, надбрамна (з боку поселення), північно-західна (з боку крутосхилу), південно-східна (над стрімким берегом). Наприкінці XІX століття, судячи з давніх світлин і графічних зображень, крім збереженої на повну висоту (близько 20 м) північно-західної шестикутної в плані вежі, існувала ще напільна частина прямокутної в плані триярусної надбрамної башти, а також майже трикутна в плані південно-східна вежа на висоту одного яру-су. Їх сполучали збережені майже по всьому периметру (крім частини над стрімким берегом Дністра) оборонні мури заввишки від 2 до 8 м, у яких подекуди збереглися стрільниці. Розміщення їх свідчить про наявність у мурах двох бойових ярусів, один з яких було опоряджено консольною дерев’яною галерею. У той час існували ще руїни палацу в південно-східній частині замкового подвір’я, неподалік південно-західної вежі. Його ширина становила 8 – 9 м, довжина – близько 20 м. Середню частину обсягу споруди займали дві великі печі 3 високими димарями; обабіч їх були видовжені приміщення.
О. Чоловський відзначає наявність на надбрамній башті слідів звідного мосту, величезних пивниць біля шестикутної вежі, а також природного джерела на замковому подвір’ї. Не виключено, що саме джерело (воно й тепер є в північному куточку замкового двору) стало вирішальним чинником у виборі місця для замку, а вигоди, пов’язані з постачанням питної води, переважили вади, що їх мав майданчик. Захищати ділянку, над якою височів крутосхил, було важко: з горішньої тераси обстрілювався весь замковий двір. Це значно послаблювало оборонні якості споруди. І хоч Б. Геркен зауважує, що теоретик артилерійської справи Дієго Уффано обгрунтовує переваги, пов’язані з розміщенням гармат нижче від об’єктів обстрілу, нам здається, що ця обставина щонайменше вплинула на вибір місця для замку.
Загальна конфігурація плану замку має нерегулярний характер, притаманний типово середньовічним укріпленням. Оборонні мури й стіни башт, завтовшки 1,6-2,1 м свідчать, що їх споруджено за часів, коли артилерія ще не набула вирішального значення при штурмі замків і фортець.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)