Проблеми любові та могутніх сил природи у романі Кнута Гамсуна “Пан”
Справжнім феноменом літератури XX століття стала творчість норвезького письменника Кнута Гамсуна. Майстер психологічного аналізу, тонкий лірик, він умів передати ледве помітні порухи людської душі. На його думку, розрив духовних зв’язків між людьми, порушення гармонії природи, як наслідки жорстокості цивілізації, були небезпечні не тільки для його сучасників, а й для майбутніх поколінь. Письменник вважав, що почуття і переживання – це “особливе повітря, яким дихає кожна епоха”, і важливо, щоб воно залишилося сповненим ароматів
Головний герой, лейтенант Томас Глан, якому набрид світ цивілізації, живе далеко від людей, серед лісових хащів. Він – мисливець і мрійник, любить природу,
Пориви душі Глана стрімкі, їх часто не можна пояснити. Не лише на його порохівниці, а й у ньому самому наче сидить невгамовне божество, Пан. Життя дарує йому зустріч з двома чудовими, але зовсім різними жінками – Євою і Едвардою, які полонили його серце, внесли зміни в його життя. Під час бурі полонила серце Глана ” висока, струнка, років 15-16″ Едварда, завдяки їй ще гостріше відчуває він і красу навколишнього світу, і свою єдність з природою. “Я тішився запахом коріння і листя, запахом соснової смоли. Тільки в лісі я заспокоювався і відчував себе сильним, здоровим і ніщо не бентежило душу”. Незважаючи на почуття взаємного кохання, стосунки Глана і Едварди були складними і незрозумілими. Ця дівчина приваблювала його не стільки своєю зовнішньою красою, скільки досконалістю думок, цільністю натури, красою душі. Ревнощі, які супроводжували пристрасне кохання лейтенанта, штовхали на неймовірні вчинки і спричиняли горе близьким йому людям.
Намагаючись знайти порозуміння із самим собою, сп’янілий від кохання до Едварди, Глан знайомиться з Євою, молодою заміжньою красунею. Автор каже, що було щось особливе у важкому звірячому “погляді” Томаса, що наче магнітом вабило до себе жінок, і щира душею Єва, наче метелик, летіла на світло, не відчуваючи небезпеки. Для молодої жінки це було перше почуття, сильне, бурхливе, якому вона віддає себе до краплиночки. З покірної домашньої рабині вона перетворюється на особистість, відчуває свою гідність і незалежність. її почуття безмежне і, головне, воно нічого не вимагало від коханого. Гланові було приємно відчувати її турботу, її тепло, біля неї душа його, стомлена ревнощами, відпочивала і набиралася снаги. Але ж весь час він думав про ту, іншу, яка залишалась і близькою, і недосяжною. Любовний трикутник, як же він вирішиться, хто от-рима перемогу – щирість почуттів чи вміла гра?!
Протягом усього роману ми відчуваємо жагучий наспів цівниці Пана, лісового божества, який, за міфологічним сюжетом, переслідував німф у пориві закоханості. Зітканий із денної спеки і небесного світла зірок, цей наспів наче збагачує психологічну палітру роману. Автор не раз наголошує, що людина – частинка світу, а Пан – втілення стихійного життєвого начала, яке живе в кожному герої: і в Глані, і в Єві, і в Едварді. Цей наспів цівниці Пана супроводжує головну тему твору – кохання, бо воно виникає як непереможна сила, яка не керується розумом, відкидає моральні принципи. її вольова стихія, наче язичницьке божество, вимагає собі жертв. Саме вона приваблює і поглинає Єву, роблячи з неї першу жертву на олтарі цього безглуздого кохання. Жінка гине під час вибуху міни, яку заклав її коханий, щоб відсвяткувати грандіозним феєрверком від’їзд іншої жінки, її суперниці, недосяжної Едварди. Втративши Єву, Глан наче збожеволів від неймовірного болю цієї втрати. Він відчув себе самотнім без її кохання, її посмішки, її турботи. “Ти віддала все, і це тебе не обтяжувало, бо ти була щедра і ти кохала”.
Едварда – зовсім інший тип жінки, вона вміє кохати, але її любові бракує самопожертви. Для неї кохання – це боротьба, в якій перемогу бачить тільки за собою. Тому їхні стосунки з Гланом не щирі, бо їм притаманний характер любовного поєдинку, в якому кожний виступає гордим егоїстом. Відчуття поглинання вольовою стихією малювало в уяві Томаса невгамовного міфічного Пана, який спостерігає за ним. Глан відчував, що втратив зв’язок з природою, втратив рівновагу почуттів, відчував, що його поглинає пристрасть і жага перемоги. Саме ця невгамовна пристрасть вимагала нових жертв. На цей раз на олтар було принесено його улюбленого собаку Езопа, труп якого, як усвідомлення смерті кохання, що не здійснилося, і життя, що не вдалося з вини самих людей, передає Глан Едварді.
Роман закінчується трагічно, але головна особа так і залишається майже не знаною. Це могутній Пан, могутня сила природи, “дихання якої відчувається і в морській бурі, і в таємниці кохання”, яке нестримно з’єднує все живе на землі. Отже, намагаючись розв’язати складну проблему відносин людини і природи, Кнут Гамсун підкреслює, що всі ми – її діти, тому не можемо нехтувати одвічними законами єдності, мудрості, гармонії. Саме та людина, яка усвідомлює свою причетність до неосяжного океану природи, може бути і буде щасливою. Ніякі здобутки цивілізації не замінять людині простих і щирих почуттів, які полонять її душу під час спілкування з матінкою-природою. Ось чому видатний психолог Кнут Гамсун шукає непереборну силу кохання в таїнствах природи, таїнствах людської душі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)