Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя – в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників.
Проблему кохання і сімейного щастя у повісті “Кайдашева сім’я” І. Нечуй-Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карпо – Мотря та Лаврін – Мелашка.
Хоча Карпо й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють
Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й дідуся, дядька Лавріна й тітки Мелашки, двоюрідних братів і сестер. Мотря навіть заборонила своїм дітям спілкуватися з бабою – Марусею Кайдашихою, ще й учить їх дражнити її.
Карпо й Мотря врешті-решт досягли певного достатку. Карпа обрали десятським, але справжнього сімейного щастя вони не зазнали, бо прагнення багатства й егоїзм їхніх натур не дали змоги їм по-справжньому відчути себе щасливими.
А ось інша закохана пара – Лаврін і Мелашка.
Лаврін – веселий, жартівливий хлопець. І мрії про одруження у нього зовсім інші, ніж у брата. “Коли я буду вибирати собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, чарівну, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо”, – сказав веселий Лаврін. Такою й була його майбутня дружина Мелашка. У Лавріна й Мелашки дуже багато спільного: їх вабить усе ніжне, хороше. Вони захоплюються красою природи, ніжні й поетичні натури. Щиро кохають одне одного. Ніжністю й поетичністю відрізняється їхнє кохання. “І де ти, красо, вродилась з твоїми шовковими бровами, коли б ти була зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю”, – каже захоплено Лаврін. Ані бідність Мелашки, ані невдоволення матері невісткою не змогли затьмарити чистоти й ніжності Лаврінового кохання до Мелашки. Одружившись, Лаврін і Мелашка зуміли так побудувати свої сімейні взаємини, що їм можна лише позаздрити: вони щиро кохають і в усьому підтримують одне одного і словом, і ділом. Лаврін при всіх (чого б не зробив жодний інший чоловік у той час) не соромиться маленькій на зріст Мелашці підставити стільчик під ноги, коли вона вимішувала тісто в діжі, витерти з чола піт. Лаврін і Мелашка люблять своїх дітей, але, на відміну від Карпа й Мотрі, вони не забувають і стару матір.
Міцною і щасливою можна було б назвати родину Лавріна й Мелашки, коли б їх сімейного щастя не псували щоденні сварки та чвари, що точилися у сім’ї Кайдашів, які зачіпали і їхні інтереси. Чому так сталося? Чому ця родина, не зважаючи на те, що чоловіки і жінки кохають одне одного, створюють сім’ю з любові, не мають все ж таки родинного щастя? Тому що всі вони егоїсти, які ніяк не можуть порозумітися між собою, живуть тільки своїми інтересами, не здатні прощати одне одному, тому й не можуть дійти злагоди, яка є обов’язковою запорукою сімейного щастя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)