Проблема духовного занепаду суспільства в оповіданні Михайла Коцюбинського “Подарунок на іменини”
Проблема духовного занепаду суспільства в оповіданні Михайла Коцюбинського “Подарунок на іменини”
Я прочитала твір М. Коцюбинського, який вразив мене незвичним загостреним сюжетом. Це оповідання “Подарунок на іменини” – витончена, парадоксальна назва.
Околодочний надзиратель Карпо Петрович Зайчик і його дружина Сусана мають єдиного сина Дорю. Батьки були далеко не тонкими натурами: Карпо Петрович усе “скрипів чобітьми”, не можучи забути базарних лайок і гармидера відділку. Ці враження “ще клекотали у ньому,
Єдина відрада в сім’ї – їх син Доря, жвавий, цікавий до життя хлопчик, який мав “дзвінкий хлоп’ячий голос”.
Доря далекий від батькових кар’єристських страхів. Коли він розказує про те, що “добре сьогодні нам’яли” віце-губернаторського
За розмовами під час вечері нарешті спливла інша тема – іменини Дорі. Природно, щось потрібно подарувати. Сусана підготувала для подарунку бляшаний пароходик, який сам ходить по помості. Але для Карпа Петровича це лише дитячі забавки. “Ет, чорт зна що…” – презирливо каже він. Люблячий батько розказав таємницю про свій подарунок сину. Вони вранці поїдуть дивитися, як будуть… вішать! “Ви-хо-ву-вать треба!..” – резюмує Карпо Петрович.
Ранок почався чарівно-приємно. Доря, “теплий, золотистий, довгий на худих стегнах”, вискочив з ліжка, милуючись пароходом. А тут ще батько таємничо каже про якусь довгу поїздку замість уроків. Син щасливий. Він мріє, їдучи сонним містом, про всі чудеса світу, що належатимуть йому. Той і не уявляє, що зараз переживе!
Доря навіть трохи розчарувався, побачивши, як він думає, молебень. Потім же, прозрівши через пояснення візника Семена, ніяк не вірив: “Як, зовсім повісять?”
Справді, привели бліду жінку, здійнявся хрест попа. І тут Доря, вражений, що зараз, на його очах, станеться смерть, кинувся з валу в долину з криком: “Не треба!..” “Не дам!.. Не хочу!..” – плакав до доти, поки не побачив тіло, яке крутило на мотузці від вітру. Син обізвав батька, за що отримав від нього удар кулаком у лице.
Поверталися сумно. Звісно, ні про яке порозуміння і просто дружбу між сином і батьком не могло бути й мови. Ореол батькової святості назавжди загинув в очах сина. Може статися все, що завгодно, але батько і син уже ніколи не будуть разом.
А батько тим часом спробував відволіктися. Думав то про виключення Дорі директором з гімназії, то про губернаторський гнів. А то уперто чіплявся за помічену ще вранці не підковану візником ногу коня: “Не підкував, стерво…”
Син же сидів, “замкнувши ворожнечу у серці”, злобно думаючи про батька.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)