Порок під личиною чесноти
Твір По романі М. Е. Салтикова-Щедріна. “Добродії Головлеви”.
Коли намагаєшся охопити думкою вся нескінченна кількість сатиричних персонажів, що встають перед нами зі сторінок творів М. Е. Щедріна, те спочатку навіть губишся: така їхня безліч і настільки вони різноманітні. Один з найвідоміших сатиричних персонажів Щедріна – Іудушка Головлеви, головний герой роману “Добродії Головлеви”. Чим же привернув загальну увагу Порфирій Володимирович Головлев – благовидна людина з м’якими, вкрадливими манерами і єлейним-ласкавим
Зрадництво – невід’ємна властивість його особистості. Він віддає всіх і завжди. Але й особистість, і вчинки його настільки крейди, повсякденні, що викликають не стільки обурення, скільки почуття бридливості й огиди. Іудушка – ханжа, лицемір, капосник і пустослов. Іудушка – продукт матеріалізації гнилих випарів головлевського гнізда. Прослуживши більше тридцяти років у департаменті, він у досконалості опанував формальної, показушной діловитістю, що так цінується начальством. Іудушка дослужився до генеральського чина. Вийшовши у відставку й оселившись у Головлеви, він повністю зрадився безконтрольного ледарства, що мала “всі зовнішні форми посидющої, непосильного праці”. Було щось павукове у звичках Іудушки, у способах нападу на жертву. Іудушка, намітивши чергову жертву, починає кружляти навколо її й присипляти її пильність клейкою патокою словесного гною. Тому в мовленні Іудушки переважають зменшувальні, ласкаві суфікси, словесні звороти. Він майже ніколи не говорить: бог, мужик, масло, хліб. У його вустах слова постійно знаходять вид: – боженька, мужичок, маслечко, хлібець. Виступаючи в ролі кровопивушки, він обставляє свої дії найлютішого лихваря так, щоб за формою вони виглядали актом християнського благодіяння. Так він надходить завжди. Йому потреби ні, що у святість його вчинків ніхто не вірить. Для нього важливо, щоб за формою все обстояло як покладено. Іудушка ограбував власну матір і вигнав її з будинку, але проробив все це, дотримуючи видимості самої відданої синової шанобливості. У житті Іудушка – актор. Він постійно грає в інсценованій їм комедії роль, і притім завжди саму підлу. Іудушка релігійний, але й з Богом він лицемірить, охоче беручи участь у розігруванні обрядової сторони релігії. Він знає масу розхожих афоризмів, затертих прописних істин, якими відгороджується від необхідності приймати неугодні йому рішення.
У Головлеви зненацька приїжджає Петінька, молодий офіцер, єдиний в живих син Іудушки. Батько заздалегідь вирішує: якщо син приїхав за грішми, відмовити. Він репетирує сцену майбутньої розмови, підбирає афоризми, від яких, як від непробивної броні, відскакують всі резони. Не одержавши від батька допомоги, Петінька гине. Коли при аналогічних обставинах застрелився старший його син, Володя, Іудушка відслужив по ньому панахиду. Так само він надійшов і цього разу. Ні каяття, ні каяттів совісті: він надійшов за законом. Іудушка любить посилатися на закони. Закон, як і Бог, що не сходить із його мови, – його моральна опора, точніше, основа його аморальної філософії.
Кінець Іудушки закономірний. Він, все життя читав церковну обрядовість, умирає без покаяння. У глуху ніч відправився Порфирій попрощатися з могилою матері, а ранком знайшли в дороги засипаний мокрим снігом покляклий труп. Виявилося, що совість в Іудушки не начисто була відсутня, а тільки була загнана й позабута. Але було вже пізно. Занадто довго він грішив, щоб можна було щось змінити й виправити. Цим завершальним штрихом, що свідчить про здатності автора проникати в самі потаєні глибини людської психології, Салтиков-Щедрін підбив підсумок похмурої й заплутаної історії деградації особистості в буржуазному світі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)