Поезія Г. Р. Державіна
Поезія Г. Р. Державіна – одне із самих значних явищ у російській літературі XVІІІ століття. Поетичний діапазон Державіна незвичайно широкий. У його творчості створюється образ гідного громадянина й освіченого правителя, сатирично викриваються високопоставлені чиновники, затверджуються ідеали патріотизму й служіння батьківщині, прославляється героїзм росіян воїнів
У всім він поет зі своєю особою, зі своєю програмою, зі своєю правдою Він сміло йде на руйнування звичних уже для його часу норм класицизму й створює свою особливу поетичну
Але, зрозуміло, не тільки суспільно-політичні проблеми хвилювали поета, не тільки про сильний миру цього, про найважливіші державні питання його вірші, і не тільки в цьому позначилося його новаторство. Воістину саме життя у всій її розмаїтості й багатстві входить у художній мир Державіна. Особливо в пізній творчості він всі частіше замислюється про глибинні основи буття
Щоб до кінця зрозуміти Державіна, потрібно звернутися до його філософських роздумів про світ і людину. Для цього спробуємо уважно прочитати вірш, названий словом, що, якщо вірити “Запискам” Державіна, було першим вимовленим
Філософська ода “Бог”, що створювалася в 1780-1784 роках, визначає основи світогляду поета, його подання про світобудову й людину як складовій його частини
Вчасно створення цього своєрідного поетичного маніфесту Державіну був уже 41 рік Прожите життя й багаторічний досвід творчості послужили йому опорою для створення цього найважливішого його добутку
Навіть якщо зібрати все, що сказано у світовій поезії про Бога, ця ода буде помітної, якщо не кращої Безумовно, створюючи свою оду, Державін опирався на багатий досвід світової літератури, особливо на біблійні псалми Давида. Але в його добутку відбилися й традиції вітчизняної літератури, що осмислює філософські проблеми, – це були духовні оди Ломоносова “Вечірнє” і “Ранкове міркування про Божу величність”. У своєму “Ранковому міркуванні…” Ломоносов пише:
Від похмурої ночі свободились
Поля, бугри, моря й ліс,
И погляду нашому відкрилися,
Виконані твоїх чудес
Там усяка волає плоть:
“Великий Зиждитель наш Господь!”
У державинской оді ми також чуємо хвалу величі Божого утвору:
Виміряти океан глибокий,
Сочесть піски, промені планет
Хоча й міг би розум високий –
Тобі числа й міри немає!
Не можуть парфуми просвещенни,
Від світла твого рожденни,
Досліджувати доль твоїх:
Лише думка до тебе взнестись депзает,
У твоєму величьи зникає,
Як у вічності минула мить
У той же час саме в порівнянні з духовними одами Ломоносова державинская ода виглядає особливо оригінальної як по думці, так і за формою. Адже думка, почуття, уява поета звернені не тільки до Божого миру, але й углиб душі:
Але ти в мені сіяєш
Величністю твоїх доброт;
У мені себе зображуєш,
Як сонце в малій краплі вод
У Ломоносова в його одах “Вечірнє” і “Ранкове міркування про Божу величність” людин – творець і дослідник, титан-першовідкривач:
Але де ж, натура, твій закон?
З опівнічних країн встає зоря!
Не сонце ль ставить там свій трон?
Не льодисті ль мешут огнь моря?
Рє хладний пломінь нас покрив!
Рє в ніч на землю день вступив!
У державинской оді – людин осягає загадку своєї природи й таким шляхом відкриває для себе весь зовнішній Божий мир і самого Творця:
Частка цілої я вселеної,
Поставлений, думає мені, у поважної
Середині єства я тої,
Де скінчив тварин ти тілесних,
Де почав ти парфумів небесних
И ланцюг істот зв’язав усіх мною
Я зв’язок мирів, усюди сущих,
Я крайня ступінь речовини;
Я осередок живучих,
Риса начальна божества,
Я тілом у поросі зотліваю,
Розумом громам велю,
Я цар – я раб – я хробак – я Бог!
В оді Державіна людина виявляється суперечливий по своїй природі: він не тільки “розумом велить громам”, але й “тілом зотліває в поросі”; він не тільки “цар” і ((Бог”, але також “хробак” і “раб”.
Ломоносов хоче проникнути за грань непізнаного:
Творець, покритому мені тьмою
Простягни премудрості промені,
І. що завгодно перед Тобою,
Завжди творити навчи
Державін готовий прийняти Бога й Людину в їхній природній даності, де з’єднане матеріальне й духовне, тимчасове й вічне, високе й низьке, індивідуальне й загальне:
Твоє созданье я, Творець!
Твоєї премудрості я тварина,
Джерело життя, благ подавець,
Душу душі моєї А цар!
Твоїй те правді потрібно було.
Щоб смертну безодню преходило
Моє безсмертне буття;
Щоб дух мій у смертність облачився
И щоб чрез смерть я вернувся,
Батько! – у безсмертя твоє
Державін не розгадує таємницю такого з’єднання – він неї виявляє досвідом і уявою, усвідомлює думкою й почуває серцем. От чому він не просто виливає віршами релігійний захват не просто філософствує, а “у серцевій простоті розмовляє про Бога”.
И виявляється, що, якщо зібрати в душі все, що ми вже знаємо про Бога й про себе, цього досить для відповіді на найважливіші питання життя. Матеріальне, тимчасове, незначне – лише форма прояву великого, вічного й духовного. Такий Бог – такий і людина, що відбиває Бога в собі, “як сонце в малій краплі вод”. А тому так висока повинна бути й самооцінка людини, і його вимоги до самого себе. Цьому вчать нас великі російські поети-філософи, серед яких Ломоносов і Державін по праву займають своє місце.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)