Поетичне відтворення історії України в поезії Максима Рильського
Тема рідної землі не раз втілювалася Рильським у яскраві образи. Це були вірші про чарівну красу околиць Романівки ( “На білу гречку впали роси”, “Дрімає дім старий”), про принади улюбленого Києва (“На березі”, Толосіївський ліс”). Фашистська навала, окупація України загострили патріотичні почуття поета. Вже у вересні 1941 р. було створено урочистий хорал “Україні”. В найтрагічніші дні пізньої осені 1941 р., коли під чоботом німецьких окупантів опинилася майже вся Україна, на антифашистському мітингу українського народу
Вірний своїй поетичній манері, поет звернувся до давньої літературної форми – слова, яка давала змогу на повен голос говорити з усім народом. Це схвильоване слово поета-патріота небезпідставно називають ораторією, але не за аналогією
За жанровими ознаками до твору Рильського дуже близьке “Слово про похід князя Ігоря”. Вплив давньоукраїнського шедевру відчутний і в багатьох образах:
Хто золоту порве струну, Коли у гуслях дух Боянів, Хто димний запах полину Роздавить мороком туманів, Хто чорну витеше труну На красний Ки’ів наш і Канів.
Ідейно-емоційний пафос твору – в утвердженні безсмертя України і впевненості в перемозі над кривавим ворогом. Рідна земля вічна, адже у пам’яті мільйонів вона постає в багатстві й красі своєї природи. Степів широчина бездонна, котра зеленим океаном гливе круг білого Херсона, котра свій дівочий гнучкий стан до Дніпрового тулить лона,- це один з чарівних образів, якими передається краса Украіни. Не може загинути земля, яку скропив Тарас дрібними росами-сльозами. Не вмре Україна, осяяна мудрістю Сковороди, думою Кобзаря, словом Каменяра, музикою Лисенка, славою Заньковецької. Сила й могутність України – у живій пам’яті про звитягу в захисті рідних осель, про даль солону козацьких морських походів. Високий пафос твору досягається й риторичними, художньо відшліфованими, афористичними запитаннями:
Хто може вилити Дніпро, Хто властен виплескати море, Хто ваше злато-серебро Плугами кривди переоре, Хто серця чистого добро Злобою чорною поборе?
У розмові про поетику “Слова про рідну матір” не можна оминути і їі строфіку. М. Рильський використовує секстину – містку шестирядкову строфу із щедрим співзвуччям рим. Вибір такої строфи теж зумовлювався жанровими особливостями твору – великі строфи дають можливість варіювати інтонацію. Кожна строфа – нерозчленована єдність. Межі між ними часто встановлюються не лише графічним чи логічним способом, а й за допомогою анафоричних слів – благословен, хто, хіба. Строфа, як правило, – це речення. Але в разі необхідності навколо одного змістового центру ” одному реченні об’єднується кілька строф. Художня досконалість шестирядкових строф, що постають як майстерно викінчені синтаксичні одиниці, підкреслюється змістовністю паралелізмів, продуманістю повторів. У поемі також привертає увагу синтаксичне членування всередині строфи, зумовлене логікою розвитку авторської думки. Так, у заключній частині твору простежується математично точне “дроблення” строфи на окремі речення, що зумовлює більший їх динамізм.
“Слово про рідну матір” стало в ряд з тими творами, які допомагали виборювати перемогу у війні з фашизмом. Цьому ж слугувала і “політональна” поема “Жага”, в якій центральним, синтезуючим є наскрізний образ жаги – почуття невтолимої любові до Вітчизни. Про вплив цього твору згадував, зокрема, Василь Стус, який у листі до Малишка зазначав, що вихований він “рідним духовним хлібом – “Жагою” Рильського й Малишковим віршем “Батьківщина моя”. Розкриваючи алегорично-символічну сутність образу України-матері, який був визначальним у нашій поезії воєнного часу, Рильський писав у жовтні 1944 р.: “Матір’ю ми її звали завжди. Але, може, тільки тепер, за цих страшних і святих років, зрозуміли ми і всю теплоту її голосу, і всю глибочінь її розуму, і всю широчину її сміливості”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)