Пізній романтизм в літературі та його кращі представники
Наприкінці XVІІІ – початку XІX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям – романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну фантастику, жахливі картини кріпосницької дійсності, страждання простих людей, їх загибель; показували протест бідняків проти гноблення, сваволі поміщиків. Так у романтичних творах Т. Шевченка
У поемі “Гайдамаки” чітко проступають елементи романтизму в характеристиці гайдамаків, їх розправі з шляхтою. Ці елементи характерні не тільки для ранньої творчості. Так у творах пізнішого періоду вони теж помітні: “Лілея”, “Русалка”, “Княжна”,
У творах на історичні теми він змальовує гайдамаків, Семена Палія, Богдана Хмельницького.
Найкращим твором П. Куліша-романіста є оповідання “Орися”, у якому він переносить у старосвітську Україну події Гомерової “Одіссеї”. У текст автор уводить романтичну легенду про золоторогих турів і зачарованого князя. Романтичні твори українських письменників сприяли розвитку та утвердженню реалізму, народності в літературі.
Українська поезія останньої третини XІX ст. – унікальне явище в духовній культурі нашого народу. Вона ознаменувала важливий історико-літературний поступ в українському мистецтві слова, гармонійно поєднавши такі важливі для поезії компоненти, як суб’єктивність переживання й об’єктивну предметність, емоційне й раціональне начала. Українська поезія цієї доби була модерною за характером змістових і формальних шукань і дещо відмінною від попередньої традиційної художньої системи. У 70-х роках відбувся новий поворот у розвитку поезії, його смисл можна охарактеризувати як момент зустрічі традиції з новими, модерними віяннями. Українська поезія останньої третини XІX ст. зближується з європейським модернізмом активним життєсприйняттям без потойбічної мрійності, порушенням “одвічних проблем” буття, пошуками нових форм вираження, розкриттям властивостей світу, які тонко відчуває ліричний герой, реальним відтворенням емоційно-чуттєвої сфери внутрішнього світу людини. З подібним значенням виступають також інші компоненти цієї системи: трагічне відтворення нерозривних суперечностей між суспільством і особою, неприйняття традиційних, навіть реалістичних способів моделювання світу, звернення до експериментаторства, відтворення кількох суб’єктів у межах одного тексту.
Водночас, бути модерним означало втілити в живих образах швидкоплинний час, бути відданим найважливішим ідеям XІX століття -.’ “гуманізму, демократизму, свободі чоловіка і народності” (І. Франко). Такі поети, як Я. Щоголев. Б. Грінченко, Г. Манжура, М. Стариць-кий, Олена Пчілка. І. Франко, П. Грабовський та ін. ставили перед собою завдання бути сучасними. На їхню думку, сучасний твір виражає риси нового світосприймання.
Українська поезія 70-90-х років XІX ст. – новий етап у художньому осмисленні національного, духовного та соціального буття народу й людини, своєрідний літопис тієї епохи, що відобразив піднесення національної самосвідомості широких мас. Звідси – розуміння ролі українського поета в житті суспільства.
Сійте в головах думи вольнії, В серцях жадобу братолюбія, В грудях сміливість до великого Бою за добро, щастя й волю всіх! – закликав і. Франко побратимів по перу.
Концепцію мистецтва, що грунтується на філософії позитивізму й романтизму, ролі поезії у формуванні національної самосвідомості народу в боротьбі за соборність і незалежність України підтримали М. Старицький, Олена Пчілка, П. Грабовський та інші митці. Нове художнє бачення світу, нова концепція мистецтва, новий іде-;іл породжують і нове уявлення про прекрасне та розумне, У поезії цієї доби ше триває дія силового поля романтизму з його культом поета як пророка, громадянина. Модерністські зрушення спостерігаються у Франковій збірці “Зів’яле листя”, де замкнений у собі психологізм утворює своєрідний місток між широким потоком буття та багатим духовним світом ліричного суб’єкта. Активне втручання в суспільне життя, формування нового, національно свідомого читача-українця – ось що визначало естетичну стратегію української поезії 70-90-х років XІX століття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)