Персонажі Р. Бредбері
Любов до людини, ненависть до всього йому ворожому – до того, що заважає людині бути гідним цього гордого звання, – така рушійна сила творчості Р. Бредбері. Ця нероздільна “любов-ненависть” допомогла йому створити, може бути, найсильніший з нескінченної кількості написаних у нашому столітті романів-попереджень – “451 ° за Фаренгейтом”, книгу, що принесла автору всесвітню популярність.
З жахом глянув світ на відблиски полум’я від палаючих книг, породжені зловісними пожежниками Бредбері, який переніс дію свого роману
Зображене Бредбері суспільство не тільки вбиває книги і людей, так би мовити, фізично. Воно перш за все вбиває душі… Скільки їх таких, як Мілдред, істот з людиноподібної оболонкою, з якої, однак, витрусити все людське. Коли залишки душі, проблиски совісті прокидаються, Мілдред, навіть чітко не усвідомлюючи, що вона робить, намагається покінчити з собою, а її подруги, такі ж нещасні жертви маскульту, плачуть, почувши кілька віршованих рядків. Але це порив на мить – у них процес духовного розпаду зайшов занадто далеко. Вони, по суті, мертві.
А хіба залишилося щось людське в банді гогочущіх підлітків на автомашинах, які, побачивши самотнього перехожого, тут же вирішують: “збив його!”Вони розважаються. Так, як учили їх “педагоги”, що спалюють книги…
Але Бредбері не був би прогресивним письменником, якби обмежився лише попередженнями й страшними сценами. В усіх його творах завжди присутні герої, які виступають проти. Чудові антіконформістскіе слова Хуана Рамоса Хіменеса: “Якщо тобі дадуть лінійованої папір, пиши впоперек”, що стали епіграфом до роману, можна поставити епіграфом і до всієї творчості американського фантаста. Не тільки в серці головного героя роману “451 ° за Фаренгейтом”, а й читача гострим болем відгукнеться епізод із жінкою, яка сама підпалила себе разом з бібліотекою. Недарма у романі цитуються слова живцем спаленого інквізицією єретика шістнадцятого століття: “Ми запалимо сьогодні в Англії таку свічку, яку, я вірю, їм не погасити ніколи”.
Поперек пише і юна Кларисса, розбурхає душу Монтега, дівчина, яку цікавить не те, як робиться що-небудь, а для чого і чому. Ось вже і потомствений пожежний Монтег ховає за пазуху напівобгорілі томики, як віруючий – гинуть святині. А коли Монтег біжить з міста, його зустрічають бродяги біля вогнищ – інтелігенти, письменники, вчителі. Кожен з них вивчив напам’ять якесь велике творіння минулого. Вони вірять, що настане час, коли всі скарби людської думки, які злі сили так ретельно намагалися спопелити, знову відродяться, збережені цієї живої бібліотекою. Суспільство, спалюють книги, не може, не має морального права на існування, і автор засуджує його до вищої міри покарання. З ревом проносяться атомні бомбардувальники, і всепожираюче полум’я, ще більш жорстоке, ніж те, яке знищувало книги, злизує з лиця Землі похмурий місто. Вогняної смертю страчує Монтег брандмейстера Бітті, цинічного ідеолога суспільства спалених книг. Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, письменник говорить про потенційні загрози, які на нас.
У романі “451 ° за Фаренгейтом” я знайшла безліч похмурих, приголомшливих душу картин, але дивно: закрила його без важкого осаду, навпаки, в ньому є щось світле, навіть сонячний, що нагадує посмішку рудого, чубатого, веснянкуватого хлопчаки. Це сталося тому, що крізь рядки пробивається оптимізм автора, його віра в кінцеве торжество розуму, в те, що всі створені людиною чудеса і дива будуть передані далі – від покоління до покоління, і так без кінця. У своєму романі Бредбері переконує нас у тому, що людство зможе впоратися з будь-якими труднощами, що воно не тільки виживе, але й зможе стати щасливим. І так хочеться в це вірити!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)