Особливості композиційної структури роману М. Ю. Лєрмонтова “Горою нашого часу”
1. Хронологічна послідовність подій. 2. Змішання жанрів. 3. Зміст порушення хронології у романі. Прийми собранье строкатих глав, Напівсмішних, напівсумних, Простий вона рідний, ідеальних, Недбалий плід моїх забав, Бессонниц, легких натхнень, Незрілих і зів’ялого років, Розуму холодних спостережень И серця сумних замет.
А. З. Пушкін Роман М. Ю. Лєрмонтова “Герой нашого часу” складається з п’яти повістей-глав. Цього глави у свою чергу об’єднані у дві частини відповідно до тім, від чиєї особи ведеться оповідання. У першій частині оповідання
Очевидно, що події розвивалися в такий спосіб. По шляху до місця призначення на Кавказі Печорин проїжджав через Тамань (глава “Тамань”). Через якийсь час, після участі у військовій експедиції, Печорин відправляється в Пятигорск і Кисловодськ, де відбувається його дуель із Грушницким (глава “Князівна Мері”).
Надалі за розпорядженням начальства Печорин прибуває в міцність
Також необхідно відзначити, що роман Лєрмонтова являє собою складний сплав елементів різних жанрів. В “Герої нашого часу” можна виявити риси роману-опису вдач, авантюрного роману, исповедального роману, а також риси шляхового нарису, бивуачного оповідання, світської повісті й кавказької новели. Але повернемося до композиції роману Навіщо авторові знадобилася настільки вигадлива гра згодом, коли події в оповіданні не випливають один за одним так, як вони відбувалися в реальному житті? Час і його сприйняття персонажами добутку в більшості випадків є значимими катеГореями для розуміння авторського задуму, характерів героїв і особливостей їхнього життєвого шляху. Роман Лєрмонтова не є виключенням.
З одного боку, в образі Печорина втілився ряд типових рис покоління. Багато ситуацій, описані у романі, також характерні для певного часу, зокрема війна на Кавказі. Але з іншого боку, багато глибинних переживань Печорина не залежать від часу, у яке живе ця людина Нудьга й спрага діяльності, бажання бути улюбленим, спрага влади над іншими, замилування перед красою природи або утвором талановитого письменника, безсторонній самоаналіз – все це поза часом.
А Лєрмонтов прагнув не просто розповісти про події, що відбулися в житті Печорина, але й показати особливості його характеру, руху душі, найчастіше незримі для навколишніх: “Історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу…”. Спочатку Лєрмонтов показує свого героя з боку так, як всі ми бачимо оточуючих нас людей. Максим Максимич досить довго спілкувався з Печориним, знає про багатьох його чудностях, при цьому ставлячись до нього із дружньою приязню.
Але, незважаючи на щиру доброзичливість стосовно Печорину, Максим Максимич не занадто добре його розуміє. У цьому немає нічого дивного – між ними більша різниця у віці й соціальному стані, а головне, у світосприйманні. Образ Максима Максимича є досить типовим для його часу й середовища. Це чесний, виконавчий офіцер, серцева, добра людина, однак коло його інтересів досить обмежений. В очах Максима Максимича Печорин, представник світського суспільства, авантюристичний і непостійний у своїх захопленнях, є дивною, загадковою особистістю.
Складність композиції роману виявилася вже в першому розділі “Бела”, що побудована за принципом оповідання в оповіданні. Ця глава-повість відіграє роль зав’язки сюжету: з її ми довідаємося про головного героя роману. Тут же розвивається й романтична історія любові офіцера й дочки черкеського князя, у якій яскраво проявляється характер Печорина: поки на його шляху були перешкоди, його енергія й винахідливість не знали спокою, але ледь Бела полюбила його, як він незабаром охолонув до неї. Максим Максимич оповідає про зовнішні події життя Печорина, яким він був свідком; однак штабс-капітан не розуміє вчинків свого приятеля.
Численні питання, що прослизають у повісті “Бела”, так і залишаються без відповіді. Автор спостерігав за Печориним набагато менш тривалий час, чим Максим Максимич, навіть не спілкувався з ним особисто. Однак погляд Лєрмонтова на свого героя психологічно виявляється більше глибоким.
Автор не тільки знає ряд подробиць життя Печорина. Він краще Максима Максимича представляє світське суспільство, у якому обертався герой роману, тому йому легше розібратися в причинах того, що характер Печорина сформувався саме так, а не інакше. Повість “Максим Максимич” не тільки дає можливість глянути на героя очами людини, не знайомого з ним особисто, отже, вільного від яких-небудь симпатій або антипатій, але й пояснює, як до автора роману потрапив щоденник Печорина.
Крім того, у цій повісті наочно демонструється байдуже відношення Печорина до оточуючих людей, якого він, втім, і сам не заперечує у своїх записках. Глава “Тамань” свого роду міні-роман усередині великого добутку, романтична повість про розбійників, перейнята духом лиховісної й притягальної таємниці. У цій главі проглядаються рушійні сили характеру Печорина – його спрага діяльності, рішучість і хоробрість, які змушують його втручатися в життя навколишніх просто із цікавості.
Глава “Князівна Мері” побудована за принципом щоденникових записів – Печорин указував дату, до якої ставилися ті або інші події й міркування. У цій главі значне місце приділяється самоаналізу героя. Ми не просто стаємо свідками подій, а довідаємося, що спонукувало Печорина до тих або інших дій, що він думає по різних питаннях і навіть як він оцінює власну особистість, свій характер, своє призначення й реальне положення речей. Ще сильніше звучить мотив впливу Печорина на навколишніх, на їхні долі.
Тісна взаємодія з ним змушує людей розкриватися у своїй справжній сутності, але нікого не делаетсчастливее, навпаки, нерідко стає причиною страждань. У главі “Фаталіст” піднімається проблема долі: є чи приречення, чи може людина сам вибирати свою долю? Протистояння людини долі, мотив гри з долею, зі смертю неодноразово звучали в літературі. Тема долі, безсумнівно, не випадкова у романі Лєрмонтова.
Печорин думає, що в нього було високе призначення, але в чому воно? Знайти відповідь на це питання йому так і не вдається. Наприкінці глави “Фаталіст” Печорин вертається в міцність і намагається обговорити проблему приречення з Максимом Максимичем, однак те навіть не розуміє сутності питання. Оповідання замикається в кільце. Міцність, куди вертається Печорин, фігурувала й у повісті “Бела”, з якої починається роман.
Кільцева композиція роману відбиває порочне коло пошуків сенсу життя Печорина. У той же час подібна композиція як би робить героя безсмертним – повідомлення про його кончину загубилося десь у середині роману, але за довгими пригодами, про які повествуется в щоденнику Печорина, думка про те, що ця людина вже вмерла, відсувається на другий план
(1 votes, average: 5,00 out of 5)