ОСМИСЛЕННЯ ФІЛОСОФСЬКИХ КАТЕГОРІЙ М. КОЦЮБИНСЬКОГО
Твір “Тіні забутих предків” не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями. Тема кохання у повісті пов’язана осмисленням філософських категорій життя і смерті. Зародження життя, поява на світ – велике таїнство і велика честь. Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в
Серед гуцулів вкорінилася думка про те, що життя таке коротке, тож треба набутися на цьому світі. “Набутися” на світі – означало для них не лише тяжко напрацюватися, а й натішитися красою природи, добрим товариством, наспіватися та полюбитися. Тому таким стійким добробутом і здоровою радістю сповнені картини побутового життя. Але зовсім по-іншому сприймаються слова Палагни, що зрадила Івана: “Овва! То вже мені і погуляти не вольно… Я хочу набутись. Раз жиємо на світі…” Справді – раз. Та чи означає це, що можна кривдити одне одного, бажати зла? Саме тому й не можна, що життя таке коротке. Іван став сохнути, а Палагна – цвісти. Але чи вона була причиною його недуги? Життя мусить мати сенс, і це розуміє Іван дуже добре. Втративши Марі-чку, він втрачає і стрижень свого життя – любов. Одруження з Палаг-ною було лише спробою втриматися в цьому житті, знайти загублений смисл, знайти розраду. Та не судилося. У погоні за привидом коханої Марічки гине Іван. А на землі все залишилося, як було. І рефреном звучать слова: “Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…”
Повість завершується картиною поховання Івана. “Сумно повістувала трембіта горам про смерть. Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер”. Плакали трембіти, сумували люди. Але недовго. Незабаром почалися ігри, пролунав сміх. Блюзнірство? Гуцули так не вважають, бо смерть не може перемогти життя. Життя продовжується – такий смисл цих ігор при покійнику.
Змальовуючи картини життя і побуту гуцулів, М. Коцюбинський знаходить в їх світосприйманні, житті такі риси, що мали значення для всіх людей, для осмислення найважливіших філософських категорій – життя і смерті. Сама вічність проглядає однією з численних своїх сторін у повісті “Тіні забутих предків”, закликаючи пам’ятати про смерть і любити, цінувати кожну мить життя. Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті “Тіні забутих предків” по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто легко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час похорону Івана Палійчука: “Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт…” Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й намагаються герої радіти йому, скільки можна. Ось ми бачимо, як весняним ранком іде в полонину Іван. “Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос:
Ø – Слава Ісусу! Ø – Навіки слава”.
Його радість така справжня, така непідробна, що й читач радіє мимоволі разом із ним: жити – прекрасно. Та у житті не тільки свята. Іван не боїться роботи, він радіє, працюючи, бо це так радісно бачити, що твоя праця, твої зусилля не марні. Бути потрібним, уміти працювати і пишатися своєю працею – це одна з важливих складових частин людського щастя, сенсу буття. У повісті подано багато картин побуту, і всі вони освячені працею. З малих літ Іван, як і кожен хлопчик його віку, “мав обов’язки – його посилали пасти корів”. Потім робота ускладнювалася, і ось уже ми бачимо злагоджену роботу вівчарів, серед яких і Іван, на полонині. Благословенна їхня праця і їхня майстерність. Твір насичений такими описами. Це й не дивно, адже сенс життя цих людей – у праці. У ній вони бачать і радість, і джерело життєвих сил. Жити, працювати, любити – така формула щастя. Герої повісті “Тіні забутих предків” по-різному розуміють кохання. Для одних, як для Палагни та Юри,- це пристрасть, це виклик моралі, бо головне в житті, за словами Палагни,- “набутись” на цьому світі, порадіти. Для інших, як для Івана та Марічки,- це світле чисте почуття, овіяне поезією, омріяне серед свіжості зелених царинок і лісів. Не випадково природа наділила їх талантом відчувати красу світу, вмінням жити у гармонії з усім живим. Мелодії Іванової флояри, Маріччиних пісень славили життя і любов, без якої і саме життя неможливе.
Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справжня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло питань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського “Тіні забутих предків” і визначає її мистецьку етичну цінність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)