Один день Івана Денисовича характерисика образа Шухова Івана Денисовича
Іван Денисович Шухов – ув’язнений. Прообразом головного героя послужив солдатів Шухов, що воював з автором у Велику Вітчизняну війну, однак ніколи що не сидів. Табірний досвід самого автора й інших в’язнів послужив матеріалом для створення образа І. Д. Це оповідання про один день табірного життя від підйому до відбою. Дія відбувається взимку 1951 р. в одному із сибірських каторжних таборів І. Д. сорок років від роду, на війну пішов 23 червня 1941 р. , із села Темгенево, що біля Поломни.
Удома залишилися дружина й дві дочки (син умер маленьким).
Потроху їхні німці по лісах ловили й брали. Впятером пробралися до своїм, тільки двох автоматник уклав на місці, а третій умер від ран. А
Тут, у каторжному, уважає Й. Д., добре: “… волі тут – від пуза. В Усть-Ижменском скажеш шепотком, що на волі сірників ні, тебе садять, нову десятку клепають А тут кричи з верхніх нар що хошь – стукачі того не доносять, опери рукою махнули “. Тепер в І. Д. зубів немає половини, а борода здорова виперла, голова голена Одягнений, як всі лагерники: ватяні штани, вище коліна пришитий затасканий погрязневший шматок з номером Ш-854; тілогрійка, а поверх її – бушлат, підперезаний мотузочкою; валянки, під валянками дві пари онуч – старі й поновей. За вісім років пристосувався І. Д. до табірного життя, зрозумів її головні закони й живе по них Хто арештантові головний ворог?
Інший арештант. Якщо б зеки один з одним не сукалися, не мало б над ними сили начальство. Так що найперший закон – залишатися людиною, не метушитися, зберігати достоїнство, знать своє місце. Не бути шакалом, але й подбати про себе повинен сам – як розтягти пайку, щоб не почувати постійно голоду, як встигнути валянки просушити, як потрібний інструмент заначить, як коли працювати (у повну або вполсили), як розмовляти з начальством, кому не попадатися на очі, як підробити, щоб себе підтримати, але чесно, не ловча й не принижуючись, а застосувавши своє вміння й кмітливість И це не тільки табірна мудрість.
Це мудрість скоріше навіть селянська, генетична. І. Д. знає, що працювати – краще, ніж не працювати, а працювати добре – краще, ніж погано, хоча й він не всяку роботу візьме, не зрячи вважається кращим у бригаді майстром. До нього застосовне прислів’я: на Вога сподівайся, а сам не плошай.
Буває, заблагає: “Господи! Урятуй! Не дай мені карцеру!” – а сам зробить всі, щоб перехитрити наглядача илиеще кого.
Мине небезпека, і він відразу забуде віддати Господу подяка – ніколи й уже недоречно. Уважає, що “молитви ті – як заяви: або не доходять, або – “у скарзі відмовити”. Прав свою долю сам.
Здоровий глузд, життєва селянська мудрість і по-справжньому висока моральність допомагають І. Д. не тільки вижити, але й приймати життя такий, яка вона є, і навіть уміти бути щасливим: “Засипав Шухов цілком удоволенний. На дню в нього видалося багато удач: у карцер не посадили, на Соцгородок бригаду не вигнали, в обід він закосив кашу, бригадир добре закрив процентовку, стіну Шухов клав весело, з ножівкою на шмоне не попався, підробив увечері в Цезаря й табачку купив. І не занедужав, перемігся Пройшов день, нічим не затьмарений, майже щасливий”.
Образ І. Д. сходить до класичних образів старих-крес-тьян, наприклад – толстовському Платонові Каратаеву, хоча й існує в зовсім інші обставинах
(1 votes, average: 5,00 out of 5)