Образи селян у повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”
Багато майстрів слова є в українській літературі. І одним із них виступає творець української побутової повісті Іван Нечуй-Левицький. Як яскраво описує він українську природу, українське село і людей, які мешкають у цьому селі. У повісті “Кайдашева сім’я” автор так майстерно створив своїх
персонажів, що вони, ніби живі, сходять зі сторінок книжки. Всі дійові особи дуже колоритні, по-своєму оригінальні, неповторні.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, він більшу частину свого життя відробив на панщині, яка “…наклала
Знайомлячись із Марусею Кайдашихою, помічаєш, що це насамперед сварлива жінка, гризлива свекруха, “наче люта
Описав письменник і тогочасну молодь – дітей колишніх кріпаків: Карпа і Лавріна. Сини Кайдаша успадкували від батька працьовитість, турботу за свою сім’ю, а також інтереси дрібного власника. Зовні брати схожі один на одного. Але кожен із них – чітко окреслена індивідуальність.
Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: “В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми”. На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й. ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім’ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: “Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають”.
Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін – убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива і чепурна жінка. А за характером вона “…трохи бриклива, і в неї й серце з перцем”. Вона любила працю. “Діло ніби горіло в Мотриних руках”. Ставши невісткою, вона довгий час змовчувала свекрусі на її докори. І лише тоді, як відчула себе наймичкою, а не господинею, її терпець увірвався: “Я на батька не кричала ніколи, а в вас мусиш кричать, коли робиш на всю сім’ю сама”. Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає почуття міри, і згодом стає сварливою і жорстокою людиною, яка в сімейних суперечках не зупиняється ні перед чим.
Зовсім не така жінка лагідного Лавріна, Мелашка. Крім вроди, а була вона “рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина”, – Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неї: “Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своїй розмові несамохіть вкидала слова пісень”. Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить усі образи від свекрухи і Мотрі, але згодом, піддаючись впливу середовища, переймає звички, лайливу мову, грубість, що панувала в сім’ї Кайдашів.
Присутні в повісті й такі кумедні персонажі, як баба Палажка Солов’їха і баба Параска Гріщиха. От вже з кого можна посміятись! Як собаки гризлися вони між собою і з усіма сусідами. Ідучи до Києва, щоб їсти там, за звичаєм, свою двадцять першу паску, баба Палажка заходила до тих молодиць, з котрими вона лаялась, щоб попрощатися, “але як вона лаялась з цілим селом, то для неї довелося сливе не минати ні одної хати”.
Отакі люди сходять зі сторінок повісті: колоритні, типові й по-своєму оригінальні, вони так майстерно змальовані, що, незважаючи на декотрі негативні риси, їхні образи западають у душу, залишаючи там теплі почуття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)