Образ княжни Мар’ї у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
У романі “Війна і мир” Толстой малює майстерно і переконливо кілька типів жіночих характерів і доль. Рвучка і романтична Наташа стає в епілозі роману “плідною самкою”, осередком материнських життєвих енергій. Гарна, розбещена і екзотично дурна княжна Елен Курагіна, що втілила в собі всі достоїнства й недоліки столичного суспільства, княжна Друбецька – мати-квочка, юна “маленька княжна” Ліза Волконська – ніжний і скорботний ангел оповідання, і, нарешті, княжна Мар’я, сестра князя Андрія. Княжна безвиїзно проживає в
А от портрет княжни: “Дзеркало відбило некрасиве слабке тіло й худе обличчя”. І далі Толстой немов вражений побаченим: “Очі княжни, великі, глибокі і променисті (начебто промені теплого світла іноді снопиками виходили з них), були такі гарні, що дуже часто, незважаючи на некрасивість усього обличчя, очі ці ставали привабливіше краси”. Разом
“Якщо хочеш бути гарним – ходи в гусари”).
Довге томління взаємної закоханості й залицянь, і наприкінці – весілля і щасливе сімейне життя. Іноді складається враження, що автор добірно і розумно пародіює незліченні французькі романи, які були невід’ємною частиною “жіночого світу” і значно впливали на формування духовного світу російської панянки початку XІX століття. Звичайно, це не пряма пародія. Толстой занадто великий для цього. Особливим літературним прийомом він щораз виводить княжну Мар’ю за межі сюжету. Щораз розумно і логічно вона осмислює будь-яке “романтичне” або близьке до цього сполучення подій. (Згадаємо її реакцію на адюльтер Анатоля Курагіна і француженки Бурьєн.) Її розум дозволяє їй стояти обома ногами на землі. Її розвинена романами мрійність дозволяє їй мислити якусь паралельну, іншу “романтичну” реальність. Її релігійність виникає з її морального почуття, а воно щиросердечно й відкрите світу. Безсумнівно, у цьому контексті привертає увагу її літературна попередниця. Це, звичайно ж, Лизанька з “Пікової дами” Пушкіна. У деяких випадках малюнок їх доль збігається до дріб’язків. “Лизавета Іванівна була домашньою мученицею, – пише Пушкін, – вона розливала чай і одержувала догани за зайвий шматок цукру. Вона уголос читала романи і винувата була у всіх помилках автора”.
Як отут не згадати життя княжни Мар’ї з її батьком у Лисих Горах і в Москві! В образі княжни Мар’ї набагато менше літературної типовості і набагато більше живої трепетної душі і людської привабливості, чим у інших жіночих персонажів роману. У її долі разом з автором живу участь приймаємо і ми, читачі. У всякому разі, щире задоволення доставляє опис її затишного сімейного щастя з обмеженим, але глибоко коханим чоловіком серед дітей, рідних і близьких.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)