Образ і характер головної героїні повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”
Кожний народ, як відомо, має свої звичаї, свої поняття про побут і взагалі про життя. Має їх і український народ. Тому не треба дивуватися, коли читаєш про це в оригінальній повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся”. Я гортаю її сторінки і дивуюся, скільки там описів, у яких з властивою для Квітки реалістичною манерою змальовано яскраві картини з побуту українського народу.
Ось Постає переді мною Маруся. Автор розповідає не тільки про її губки та носик, а виписує кожну деталь її зовнішності, кожен штрих її одягу. Вказується на колір, назву,
Не забув Квітка-Основ’яненко зобразити й українську природу. Щоб підсилити розповідь про пепе-могу кохання в душах Василя і Марусі, автор подає картину ранку через пробудження пари соловейків. А як схвильовано звучить опис сходу сонпя: “…Зазолотились і верхів’я дерева по лісам… і ось золотий по них пісок сиплеться по дереву нижче, усе нижче… Усе стихло… Чогось жде!.. Стало винирять з-за землі… що? І світ, і огонь, і краса…”
У дусі українському змальовано і головних героїв. Взяти хоча б саму Марусю: “На все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ше к тому тиха, і смирна, і усякому покірна”. Автор зобразив ідеал сільської дівчини, та ще й ім’я їй вибрав таке, яке найчастіше можна було почути на селі. – Маруся. Ще однією рисою цієї дівчини є працьовитість. Весь час вона працює: і в хаті, і навіть з батьком їде в поле. Автор захоплюється Марусиною вдачею та хазяйновитістю, як, мабуть, захоплювалися цими рисами тогочасні селяни. А як поводять себе Маруся та Василь при своїх зустрічах. То розмовляють, та лише з’являється третя особа – Олена, як “…Василь став бупім мала дитина, пісочком пересипатись, а Маруся тут же знайшла черепочки та давай у креймахи грати, а самі і не ззирнуться меж собою”. Чого варті хоч би оці реалістичні деталі у змалюванні зніяковілості молодої пари при раптовій появі третьої особи! Скільки в них знання і психіки, і звичок сільської молоді.
З великою майстерністю, виписуючи кожну деталь, Квітка-Основ’яненко зображує смерть та похорон Марусі. Ми бачимо тут і які дії виконував піп, як причитали над покійною, скільки було людей, як ховали дівчину. Нині неможливо порівняти життя і побут селянина з тими, що існували багато років тому. Хто хоче дізнатися про життя, звичаї, ритуали українців, може прочитати повість Г. Квітки-Основ’яненка “Маруся” і в ній побачити невловимий український колорит тогочасного суспільства.