Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя
Найвідоміша з поем Байрона – “Паломництво Чайльд Гарольда”. Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809-1811). Третя пісня – на березі Женевського озера після остаточного від’їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.
Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. “Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий”, – згадував Байрон.
Усі чотири пісні об’єднані
Хто ж такий “паломник” Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:
Жил в Альбионе юноша. Свой век
Он посвящал лишь развлеченьям праздным
В безумной жажде радостей и нег…
Це
Заговорило пресыщенье в нем,
Болезнь ума и сердца роковая,
И показалось мерзким все кругом:
Тюрьмою – родина, могилой – отчий дом…
Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод – чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:
Наследство, дом, поместья родовые
Прелестных дам, чей смех он так любил…
Он променял на ветры и туманы,
На рокот южных волн и варварские страны.
Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між “покірністю або могилою”, наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні – це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.
Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, “без бажань, без турбот”, але вже піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу – гордих, СУ ШВИХ І вільнолюбних албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати.
Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову занурюється у “вихор світської моди”, у “товкучку зал, де суєта кипить”. Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз “ціль його… більш гідна, ніж тоді”. Тепер він точно знає, що “серед пустельних гір його друзі”. І він “знову бере посох пілігрима”…
З моменту виходу друком “Паломництва Чайльд Гарольда” читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой – вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної “лінії” між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. “В останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто”, – зізнався Байрон.
Чайльд Гарольд – це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням “байронічного” героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.
Відомий англійський поет Джордж Гордон Байрон став уособленням романтизму не лише у творчості, а й у житті, поведінці. Горда, самотня людина, песиміст, глибоко нещасний у житті й коханні, він став для багатьох європейських романтиків взірцем для наслідування.
Романтична поема “Паломництво Чайльд-Гарольда” – один з найкращих здобутків лірико-романтичного напряму в літературі. В основі поеми лежить ліричний щоденник самого поета. Образ героя, якого Байрон спочатку хотів назвати Бюрюном (середньовічна форма прізвища Байронів), також знаходив майже незамасковані автобіографічні риси.
Психологічний портрет Гарольда відображає настрої самого Байрона. Але цей образ – щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета. Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не шукає підтримки від когось, співчуття до себе. У песимізмі і розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після провалу французької революції 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.
На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. Чайльд Гарольд – юнак, пересичений всіма життєвими насолодами, несе в собі почуття туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.
З розвитком поеми ідейний акцент зміщується із зображення Гарольда на зображення народів Південно-Східної Європи, які борються.
Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні картини вторгнення в Іспанію військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.
Байрон закликає іспанський народ до озброєної боротьби за свої національні права. Автор вітає партизанський рух в Албанії. З розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. З’являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають у поемі нової інтонації надії і бадьорості. Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та ці описи тісно пов’язані з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворності і убогості сучасного суспільного життя. Поет пише:
О, господи, какой здесь рай кругом!
Как небо одарило край счастливый!
Лишь человек рукою нечестивой
Рад портить все…
Байрон розмовляє із своїм народом його національною мовою, відмовляючись від умовностей і манірності “поетичної” мови класицистів.
Перші пісні “Паломництва Чайльд Гарольда” мали величезний успіх і стали широко відомі на батьківщині поета і за кордоном.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)