Образ Богдана Хмельницького в народній творчості та художній літературі
І
Довгим та тяжким був шлях України до незалежності, але дух визволення, який жив у серці українського народу впродовж віків, піднімав на боротьбу його кращі сили, плекав видатних державних діячів, військових керівників, мудрих звитяжців. Серед них особливе місце посідає постать Богдана Хмельницького, невід’ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов’язане становлення української держави, формування української нації. Його внесок в історію рідного народу –
Ніхто так, як Богдан Хмельницький, не зумів відчути дух народу, його найпотаємніші прагнення і душу. І народ увічнив образ свого захисника в невмирущих думах і піснях:
Ой спасибі тобі, Хмелю,
Й превелика шана,
Що врятував Україну
Від польського пана.
До нас дійшло чимало народних пісень, дум, в яких оспівано гетьмана, його справи, військові подвиги, показано як людину високих чеснот. Так, у думі “Хмельницький і Барабаш” розповідається про початок гетьманування Хмельницького:
З
От тоді ж то козаки, діти, друзі, молодці
Стиха словами промовляли: “Ей, гетьман Хмельницький,
Богатир наш Зиновій Богдан чигиринський”.
Ставши гетьманом, Хмельницький згуртовує навколо себе українців і виступає проти поляків. Його прославляють у народній пісні:
Чи не той то хміль, що коло тичини в’ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б’ється.
Уже в XVІІ столітті з’являються художні твори, в яких висвітлено події, пов’язані з діяльністю Богдана Хмельницького, але тільки з XVІІІ століття гетьман постає у творах як символ національних змагань, які знову і знову спалахують в Україні.
У драмі “Милість Божа” професор Київської академії (можливо, Інокентій Нерунович) вперше показує багатогранний образ Богдана Хмельницького як батька нації.
У XІX столітті Богдан Хмельницький як герой визвольної війни 1648 року та гетьман України привертає увагу Т. Шевченка, його образ так чи інакше присутній у багатьох поезіях Кобзаря. Так, у поемі “Гайдамаки” поет називає його “славним Богданом”, а в поемі “Розрита могила” він зображає Хмельницького як видатного політичного діяча, але разом з тим вважає його “нерозумним сином”, тому що через його компроміс з російським царизмом страждає Україна, її народ.
Неоднозначною є оцінка діянь Хмельницького й у вірші Шевченка “Стоїть в селі Суботові”. Поет позитивно оцінює прагнення гетьмана, який, підписуючи у Переяславі угоду, бажав, щоб у майбутньому “москаль добром і лихом з козаком ділився”. Не сподівався Хмельницький зради. Тому Шевченко з болем наголошує: “Мир душі твоїй, Богдане! Не так воно стало: москалики, що заздріли, то все обчухрали”.
Багатогранний образ Богдана Хмельницького у трилогії М. Старицького “Богдан Хмельницький” та однойменній історичній драмі. Гетьман змальований як виразник прагнень українського народу, вдумливий державний діяч, талановитий полководець. Письменник показав його, на відміну від тлумачення Т. Шевченка, як далекоглядного політика, патріота, борця за возз’єднання України з Росією.
До теми визвольної боротьби українського народу в XVІІ столітті і, у зв’язку з нею, до образу Б. Хмельницького зверталося чимало українських письменників XX століття: П. Тичина, М. Рильський, І. Ле, П. Загребельний.
У романі П. Загребельного “Я, Богдан” (“Сповідь у славі”) Хмельницького зображено як мудрого політика, освічену, талановиту людину, непересічну особистість з неабиякими суперечностями, внутрішніми драмами. Роман написаний у формі монологу гетьмана (звідки й підзаголовок твору “Сповідь у славі”). Від його імені письменник звертається до народу, вболіває за його майбутнє. Богдан у сповіді відстоює правду звичайної людини: “Хіба й мене самого не пробували очорнити? Оточували легендами, але я волів жити поза ними, гаразд відаючи, що в легендах зникає жива особистість і лишається тільки безплотний символ, яким кожен може скористатися для своїх цілей”.
Велич людини і пам’ять про неї визначаються її ділами. Життя і справи Б. Хмельницького були віддані Україні, тому він залишається у нетлінній пам’яті рідного народу. Письменників протягом трьох віків приваблює постать гетьмана України. Силою свого таланту, красою слова відтворюють вони історію життя великого сина українського народу. Вся Україна в 1995 році відзначила 400-річчя Б. Хмельницького. Ми вшанували пам’ять видатного діяча, який “належить до найбільших рушіїв в руській історії” (М. Драгоманов).
ІІ
Історії ж бо пишуть на столі.
Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
Ми пишем плугом, шаблею, мечем,
Піснями і невільницьким плачем.
Могилами у полі без імен…
(Ліна Костенко, “Маруся Чурай”)
Так, історія мого народу трагічна: розкидані могили по безмежних українських степах; плюндровані та палені не раз міста і села; четвертовані, спечені у мідних биках, розіп’яті, зачеплені на гаках, посаджені на палі, вмуровані у фортечні стіни, повішені, морені голодом і… просто забуті мужні сини великої України.
Але й славна історія судилась нам: “у нас воля виростала” (Т. Шевченко). Дивуєшся, коли думаєш про велику силу духу, волелюбність, героїзм наших предків. Гриміла по всьому світу, розносилася стоголосою луною слава про мужніх “чубатих слов’ян” (Т. Шевченко). Мудрістю, хоробрістю прославили Україну гетьмани Іван Дорошенко, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький.
Найпомітнішою серед них є постать Б. Хмельницького – гетьмана Запорозького війська і всієї України. Це ж він очолив народно-визвольну війну нашого народу проти польської шляхти. Тож не дивно, що ім’я його повите всенародною любов’ю. Це про нього народ складав пісні, думи, легенди, перекази.
Б. Хмельницького полюбили козаки ще тоді, коли був військовим писарем, бо мріяв він “козакам козацькі порядки подавати, за віру християнську одностайно стати” (із думи “Хмельницький і Барабані”).
Тому і викрадає в Барабаша королівського листа з козацькими привілеями, а самого зрадника карає. Із того часу Б. Хмельницького обирають гетьманом, бо хто ж, як не він, зможе оборонити рідний край від шляхти:
Батьку наш, Богдане чигиринський!
Дай, боже, щоб ми за твоєю головою пили та гуляли,
Віри своєї християнської у наругу
Вічні часи не давали!
Мудрого сміливого ватажка прославив народ у пісні “Чи не той то хміль…”. Гетьман – мужній, хоробрий козак, він “з ляхами б’ється”, “ляхів рубає”:
Гей поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду, –
Гей, не один лях лежить головою в воду.
До образу Богдана звертається один із будителів народного духу в Галичині Маркіян Шашкевич. Наслідуючи народні традиції, він гіперболізував силу свого героя:
Як гетьман Хмельницький кіньми навернув –
Та й Львів ся здвигнув;
Як гетьман Хмельницький шаблею звив –
Та й Львів ся поклонив.
(“Хмельницького обступленіє Львова”)
Україна, оповита козацькою звитягою, постає перед нами із невмирущих поетичних творів великого Кобзаря. Не обминув він увагою і “славного гетьмана”. Саме так називає Т. Шевченко Богдана Хмельницького в поемі “Гайдамаки”. Поет розумів, ким був цей лицар козацький для України, вірив, що у всіх діях він керувався любов’ю до рідної землі і хотів бачити Батьківщину вільною державою. Та не так сталося, як мріяв гетьман. Славнозвісна угода з Москвою обернулася для України новим рабством. Тому й картає поет героя вустами України-неньки:
…Ой Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою В країну…
(“Розрита могила”)
А в поезії “Стоїть в селі Суботові…” продовжує:
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
Але той дух волелюбства, що вселив гетьман у серця нащадків, підніс народ на боротьбу і запевнив: “Встане Україна!”.
До однієї з найганебніших сторінок нашої історії, так званої Руїни, звертається у романі “Чорна рада” П. Куліш. Після смерті Хмельницького починається боротьба за гетьманську булаву. Не турботами про долю України керуються претенденти на це почесне звання. От коли б згадали вони ті славні часи – 10 літ Хмельниччини, що були “справжнім святом” для всього народу. І хоч письменник не вводить образ гетьмана у сюжет твору, але кожен із нас змалював його у своїй уяві: справжній лицар, після заклику якого на Запоріжжя йшли всі, хто мріяв боротися за волю: “…І всяко… чимчикує на Запорожжє до Хмельницького”. І отоді-то вже “розливалась козацька слава по всій Україні…”. Козаки “при Хмельницькому одностайне за Вкраїну повстали”. То ж не дивно, що полковник Шрам проливає сльози над домовиною улюбленого ватажка, бо розуміє, що з його смертю гине надія на порятунок, єдність і державність рідної землі.
Розумним полководцем бачимо Хмельницького у віршованому романі Л. Костенко “Маруся Чурай”. Він не знає втоми, не має часу на відпочинок, бо хвилюється за долю Батьківщини. Україна для цього “великого мужа” – це її народ, тому й обороняє його права. Знає особисто справжніх козаків-лицарів, що прославили хоробрістю запорозьке військо. Дбаючи про духовність, гетьман рятує співачку Марусю, бо розуміє, що пісня – душа народу, адже вона не раз допомагала козакам долати труднощі, кликала до бою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)